Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
22 листопада 1763 року, вночі.
62
[Харків, кінець листопада 1763 p.]
Salve mea voluptas, Michael duldssime!
Nempe, ut ajunt homines, tantum est paradisus amoenus,
Duldter ut solus vivere possit homo.
Quidam, quidnam sit sapientia vera rogatus,
Esse tibi socium dixit et esse parem490.
Sic491 paradisus erit sapienti quaelibet ora,
Quaelibet urbs, tellus quaelibet atque domus492.
Haec, o mi carissime, prandens scripsi, nihil minus patiens, quam solitudinis taedium; quod nunquam eram fadurus, si in ullud то)ѵ стофагѵ сгицттоспоѵ venissem493. Ingenue tibi fateor homini ingenuo nihil esse gravius, quam opiparum convivium, praesertim ubi цсоростофоі494 primas tenent. Nunc felix sum et haec ridens post principia, ut ajunt, scripsi ad te, quem praesens praesentem spedasse ac locutus esse mihi videtur. Vale, mi anime!
Tuus сги|а|ааѲг]тт]д Грг]у6р[юд] E[a(3(3iv].
*
Люди подейкують: рай, мов, настільки прекрасний,
Що в ньому приємно жити навіть на самоті.
Коли ж одного мудреця питали про мудрість справдешню,
Той відповів: спільником бути собі, рівнею бути собі.
Отже, для мудрого раєм стане будь-який берег,
Будь-яке місто, будь-який дім і земля495.
Це, мій дорогий, я написав за сніданком, страждаючи не від чого іншого, як від нудьги самотності. Цього не сталося б, якби я пішов на той знаний бенкет мудреців. Щиросердно тобі признаюся, що для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі. Тепер же я щасливий і, посміявшись урешті-решт із цього, написав тобі, кого я ніби бачу перед собою і з ким ніби говорю. Бувай здоров, моя душе!
Твій товариш по навчанню Григоріій] Сіавич].
63
[Харків, кінець листопада 1763 p.J
Salve adolescens animo meo carissime!
Michael ейуеѵесттате.
Nisi me fallit animus, sentio rursum cooriri in me invidiam, turn propter meam tecum amidtiam singularem, turn ob dicta quaedam, quae a me solent dici in ludo graecanico. Videlicet sic mundus est, ut quod ipse facere nequeat, aliis invideat. Verum prope est, ut illud dicam: 7тѲархеІѵ ЬєТ Ѳеф цаАЛоѵ, r) аѵѲратои;496. Non quaerimus gloriam ab illis, sed та той Ѳеой, et mihi aut to Cfjv o Xolcttoc497, f) а7тоѲаѵе1ѵ. Vid et vincam timorem, Patre et ejus Filio propugnante. An ego invidiam non feram, cum nostri Abrahamitid majores haec dicebant olim: ой ЬиѵацеѲа у ар гцаєи;, а еіЬоцеѵ каї тікойстацеѵ, ой ЛаЛеІѵ498. Qui nondum gaudet pro Christi nomine аті|аастѲг]ѵаі, is regno ejus haud est dignus499. Patiatur, qui volet in nomine avaritiae aut ambitionis, ego piae vitae gratia nisi hoc tantulum tulero, mollis ac stolidus fuero. Et quo pacto pretiosissimam rem amidtiam nandscantur, cum illud fugiunt, unde nascitur ilia? Ubi unquam inter avaros amidtia? Aut ambitiosos500? Ubi calorem invenias omni virtutum igni extincto? Ubi bonus odor in mortidna? Vivus sit oportet, si fragrare cupiat: vita nostra Deus est, qui nos calefadt ad virtutes, qua nihil amabilius, augustiusque. Ferendum est, orandum est, et nunquam praevalebit malignitas Sapientiae. Cum maxime premimur propter Christum, turn maxime praesentissimeque adest, ut admirabilem in nobis reddat suam virtutem. Tunc enim ad nos propriissime pertinent ilia apud Prophetam, quibus o (koc alloquitur athletam id est Jacobum suum, quorum hoc solum memini: "Всы
ненавидящіи Тебе, погибнут..."501 Proinde consdscant sibi, si volent, aeternam mortem, nobis autem vitam aeternam. Ego vero longe maximam in me Dei dementiam amoremque interpretor, quod me, ne dormitem, in has procellas saepicule injidt. Nae ego exerdtatus brevi totum proteram Diabolum, cum ministris ejus, non ferro, sed armis sapientiae, innocentiae, castitatis ac patientiae. O (koc xf]c aoi]vi]c esto tecum502, d) сттефаѵе цои! Tuus Gr[egorius] S[abbin],
*
Здрастуй, юначе, безмежно дорогий моїй душі,
Михайле найшляхетнішийі Відчуваю, якщо мене не обманює моя душа, що знов піднімається проти мене заздрість як із приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу деяких моїх слів, які я зазвичай говорю на уроках грецької мови. Мабуть, такий уже світ, що, коли сам чого-небудь не може зробити, заздрить іншим. Але буде доречно сказати: Бога повинно слухатися більш, як людей. Ми не прагнемо від них слави, а дбаємо про Божі діла, і для мене Христос - або жити, або вмерти. Я переміг і буду перемагати страх при допомозі Отця та його Сина. Невже я не знесу ненависті, якщо наші авраамівські старші говорили колись таке: Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули. Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім'я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім'я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним. А яким же чином ми здобудемо ту найкоштовнішу річ, що нею є дружба, коли будемо уникати того, з чого вона народжується? Хіба коли-небудь була дружба поміж скупими? Або поміж честолюбцями? Де ти знайдеш жар, коли вогонь чеснот цілком згас? Хіба буває приємним запах мертвечини? Хто хоче видихати пахощі, повинен бути живим, а життя наше -Бог, який зігріває нас для чеснот, привабливішого й величнішого за які немає нічого. Треба терпіти, треба молитись, і зло ніколи не буде мати сили більшої, ніж мудрість. Що більше ми терпимо заради Христа, то ближче він стоїть до нас, щоб влити в нас свою дивовижну силу. Тоді й нас прямо стосуються ті слова пророка, що з ними Бог звертався до борця, тобто до свого Якова, і з яких я запам'ятав лиш таке: ["Всы ненавидящіи Тебе, погибнут..."]. Тому нехай вони прирікають себе, коли хочуть, на вічну смерть, а нас - на вічне життя. Що ж до мене, то я бачу особливу й найбільшу до мене ласку - любов Бога - в тому, що Він мене частенько кидає в такі бурі, щоб я не спав. Після пережитих випробувань я невдовзі геть розтрощу диявола з його слугами не залізом, а зброєю мудрості, невинності, чистоти й терпіння. Бог миру нехай буде з тобою, вінцю мій! Твій Гр[игорій] С[авич].