Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
78. Концепція умови, що виділяється, як і дві попередні концепції, звертає увагу на недопустимість визнання всіх умов, що призвели до настання шкідливого результату, рівноцінними. Дійсно, серед чинників, що призвели до такого результату є такі, які породили цей результат, а є і такі, котрі пасивно створювали умови для його настання. Тому в юриспруденції говорять про причини й умови того чи іншого явища. Сама ідея виявити головний і другорядні фактори не позбавлена сенсу. Вона, якщо законодавець визнає це за доцільне, може бути використана для диференціації розміру збитків, що підлягають відшкодуванню. Але для вирішення практичних питань наявності підстави цивільно-правової відповідальності ця концепція не може застосовуватися з тих же міркувань, що і дві викладені попередні концепції.
79. Концепція можливості та дійсності виокремлює абстрактну можливість настання шкідливого результату, яку породжує причина, конкретну можливість і дійсність результату. Створення абстрактної можливості настання шкідливого результату, стверджував О.С. Іоффе — автор цієї концепції, виключає юридичну відповідальність. Створення ж конкретної можливості, а тим більше — перетворення можливості в дійсність результату може бути підставою відповідальності. Залишити на ніч відкритою кватирку в службовому кабінеті, розташованому на першому поверсі, всупереч наказу не допускати цього, означає створити лише абстрактну можливість пожежі, дійсність якої викликана кинутим у кватирку недопалком. Стверджувати протилежне: залишення кватирки відкритою тягне об’єктивно подію, що повторюється — пожежу — було б нелогічним. Але висновок про неможливість притягти до відповідальності порушника наказу закривати вікна і кватирки є соціально-морально неприйнятним і не має в законодавстві України правової підстави. Тим більше, що не виключається навмисний характер таких дій (залишення кватирки відкритою). Цивільний кодекс РРФСР, який був чинним на час підготовки О.С. Іоффе наукових праць, зміст яких тут викладається, також не давав підстав для висновків, які він зробив. Незважаючи на всю тонкість логічного аналізу, здійсненого О.С. Іоффе, не можна не визнати, що він за допомогою причинного зв’язку спробував вирішити ті проблеми, які вирішуються застосуванням зовсім інших інструментів. І не випадково правотворча і правозастосовча практика цю концепцію (одну з логічно найбільш тонких і красивих витонченістю думки) не сприйняла. Немає в неї таких перспектив і в майбутньому.
80. Теорія передбачуваності наслідків спирається на висловлювання відомого російського вченого-юриста Г.Ф. Шершеневича, який відзначав, що «наслідки незаконної дії, за які той, хто діяв, відповідає, не можуть йти далі того, що можна було передбачити в момент вчинення дії на підставі загальножиттєвого досвіду середньої розумної людини» (цит. за: Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. — М.: Статут, 1997 — С. 581). Однак у цьому разі докір автора на адресу радянської правової науки, що визнавала причинний зв’язок суто об’єктивним та ігнорувала суб’єктивний аспект причинного зв’язку, є несправедливим. Передбачуваність результатів та інші суб’єктивні ознаки протиправної дії чи бездіяльності повного мірою охоплюються проблематикою вини і, ширше, — суб’єктивної сторони правопорушення.
81. Найбільше визнання в теорії та практиці правозастосування отримала концепція прямого та опосередкованого причинного зв’язку, яка не допускає юридичної відповідальності за наявності опосередкованого причинного зв’язку. Прямий (безпосередній) причинний зв’язок, пише професор Н.Д. Єгоров, має місце тоді, коли у сплетенні подій, які послідовно розвиваються, між протиправною поведінкою особи та збитками не існує яких-небудь обставин, що мають значення для цивільно- правової відповідальності. Якщо ж між ними знаходяться обставини, яким закон надає значення у вирішенні питання про відповідальність (протиправна поведінка інших осіб, непереборна сила тощо), має місце непрямий (опосередкований) причинний зв’язок (Гражданское право. Учебник. Часть I / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — М.: Теис, 1996 — С. 540). Непрямий причинний зв'язок показується автором на такому прикладі. Постачальник зобов'язаний був поставити сталь марок «Пріма» та «А». Однак це зобов'язання він належно виконав лише в частині сталі марки «А». Замість сталі марки «Пріма» він поставив сталь марки «Б». Покупець не перевірив марку одержаної сталі, використав її при виготовленні сплаву, який виявився недоброякісним. Через те, що між причиною і наслідком знаходяться юридично значущі дії покупця, який без перевірки пустив у переплавляння поставлені йому види сталі, робиться висновок про непрямий характер причинного зв'язку і неможливість відповідальності за завдані збитки. Це — досить тонке зауваження. Але чинне законодавство України не дає підстави для висновку про те, що в подібних випадках постачальник відповідальності не несе. Не дає такої підстави і новий Цивільний кодекс Російської Федерації. На давав його і Цивільний кодекс РСФСР, який діяв раніше. Прихильники теорії прямого і опосередкованого причинного зв'язку не заперечують того, що опосередкований (непрямий, побічний) причинний зв'язок — усього лише різновид причинного зв'язку. Він підпадає під загальне визначення поняття причинного зв'язку, що непрямо виражається в ст. 623 ЦК словом «завдані» (збитки). Але якщо закон надає право кредиторові стягнути з боржника «завдані» збитки (всі), то чи мають моральне право вчені-юристи давати рекомендації про те, що відповідно до ст. 623 ЦК допустимо стягувати тільки прямі збитки і недопустимо стягувати збитки опосередковані (непрямі, побічні). Та й пропозиція щодо удосконалення законодавства — встановити правило про те, що боржник, який неналежно виконав зобов'язання, звільняється від відповідальності за шкідливі наслідки, що настали, які не відвернув кредитор, хоча за обставин справи міг і повинен був запобігти, — є неприйнятним. Виходячи з цього, будь-який боржник-зловмисник повинен бути звільнений від цивільно-правової відповідальності за завдані збитки, оскільки між діями боржника та збитками, що виникли на боці кредитора, знаходяться власні дії кредитора, який не здійснював належного контролю за виконанням зобов'язання. Добре, що в наведеному прикладі постачальник поставив сталь іншої марки. Але він же міг поставити снаряди і зробити це навмисно, знаючи про халатне ставлення працівників покупця до виконання обов'язків, що випливають з технології виробництва, і бажаючи заподіяти конкуренту шкоду. Невже й у цьому випадку через опосередкований характер причинного зв'язку постачальник не повинен нести відповідальності за шкоду, заподіяну вибухом снарядів і знищенням матеріальних цінностей? Чи наявність умислу в діях постачальника змінює характер причинного зв'язку?