Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

75. Проблема причинного зв’язку в аспекті юридичної відповідальності була предметом пильної уваги радянської юридичної науки. На розуміння причинності в радянській юридичній науці вирішальний вплив справляла марксистсько-ленінська теорія, відступлення від якої у цьому питанні виключало вихід дослідника зі своїми науковими ідеями на широку наукову громадськість. Публікація результатів досліджень, що розходяться з офіційною філософією, виключалася дією механізмів соціального контролю. За таких умов в основі всіх, нерідко дуже глибоких досліджень причинності в юридичної науці лежало її визначення як об’єктивного зв’язку двох явищ, у силу якої одне явище необхідно викликає інше явище, тому будь-який раз, коли виникає перше явище — причина, виникає і друге — наслідок.

76. Концепція необхідного і випадкового причинного зв’язку була розроблена в радянській юридичній науці під впливом офіційної філософії. У своєму філософському аспекті ця концепція повинна бути визнана плідною щодо суспільних явищ, до яких у сфері юриспруденції належать правопорушення та їх наслідки, за умови, що ці явища розглядаються як масові. Але для вирішення питання про відповідальність особи за шкідливі наслідки конкретного правопорушення ця концепція зовсім непридатна. О.С. Іоффе піддав її у свій час дуже різкій і переконливій критиці. Особливо неприйнятною О.С. Іоффе вважав визнання причинності в цивільному праві закономірною. Проте й у новітніх фундаментальних теоретичних виданнях, на яких на пострадянському просторі виростає нове покоління юристів, зазначається, що причиновний зв’язок між протиправним діянням і заподіяною шкодою «повинен бути не випадковим, а цілком закономірним...» (Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Том 2. Теория права. — М.: Зерцало, 1998 — С. 583). Концепція необхідного та випадкового причинного зв’язку підтримується в новітній українській навчальній літературі (див. Цивільне право: Загальна частина. Посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995 — С. 186; Цивільне право України. Підручник для вузів системи МВС України. Частина 1. — X.: Основа, 1996 — С. 424 — 425). Проте мотивування судового рішення про відмову в позові про відшкодування збитків посиланням на випадковий характер зв’язку збитків, що виникли на стороні кредитора, з допущеним боржником порушенням зобов’язання було б зовсім неправильним, несправедливим і таким, що суперечить закону. Так, наприклад, сон найнятої для охорони об’єкта особи з необхідністю (закономірно) не тягне втрати власником об’єкта, що охороняється, майна, яке було викрадене з цього об’єкта зловмисниками. Така втрата знаходиться у випадковому зв’язку зі сном охоронця, але незважаючи на випадковий характер причинного зв’язку, порушник (юридична особа, яка надає послуги з охорони об’єктів та працівником якої є фізична особа — охоронець) буде нести цивільно-правову відповідальність за заподіяні неналежною охороною збитки. Статті 22, 623, інші статті Цивільного кодексу, інші акти цивільного законодавства не дають будь-яких підстав для того, щоб відмовляти у стягненні збитків, що не є закономірним наслідком порушення боржником зобов’язання, а знаходяться з ним у випадковому причинному зв’язку.