Теплі історії в конвертах

— Я — вчитель! Це мої діти, мої учні!

— Євреї!

— Ні, українці!

— Брешеш! Розстріляти! Його теж! — мляво махнув рукою.

— Зачекайте! Ми мусимо помолитися! — впали на коліна, перехрестилися. — Отче наш, іже єси на небесах... — залунало на чотири голоси.

Слова молитви білими голубами билися попід хмари, що розрядилися густим дощем та шаблями блискавок.

— Гер Шмідт! Вони християни, вони не євреї. Мабуть, Павло збрехав, — глянув благально на старшину їхній конвоїр.

— Не євреї, то й не євреї. Не мороч мені голови! Мій обід холоне. Геть!

Вони бігли полем... Вересові квіти горнулися рожевими голівками до їхніх босих ніг. ««Боже, як добре, що на першому уроці я навчив їх Господньої молитви!» Громи глушили дзвінкий сміх, дощі полоскали облич-чя. А в небі за хмарами сонце танцювало запальний танок життя!

Щодня ділися щиро частинками своєї душі з іншими, бо лиш так зможеш її вберегти від світорозхри-стань!

Бабця Стефа, яка віддала б життя за твоє щастя