Кобиздохівські оповісті
Электронная книга - «Кобиздохівські оповісті». Краткое содержание книги:
Кобиздохівський священик, отець Варсифоній, усі Лейбині хитрощі, звичайно, бачив. І чесно брав гріх на душу, роблячи вигляд, що нічого не помічає. Бо ж куди йому, Лейбі дітися з отої „смуги осілості”, інакше як до вигону, а там праворуч.
І коли годинникар після чергової „імітації” тулився у отця Варсифонія на кухні, пригощаючись за роботу, батюшка виходив до нього і вони сиділи мовчки, двоє старих людей, бо що тут говорить і про що? Часом тільки Лейба зітхав і казав:
- Ой, Боже ж ти мій, Боже…
- Ой, вей, вей, - погоджувався батюшка.
Мошко-капіталіст
Що таке „жорна” або „круподерка” вже, здається, ніхто з молоді не знає. У наших дідів це був пристрій, щоб із зерна „дерть” для худоби робити, а як добряче впрієш, то й борошно на коржі. Складалася круподерка з великого круглого каменя, якого треба було крутити власними обома. Кажуть старі люди, що по незабутності вражень робота на жорнах дорівнювала лише праці на кінній косарці, прозваній в народі „лобогрійкою”.
Ось чому дехто з кобиздохівських євреїв заробляв на шмат хліба, мелючи людям на своїй круподерні. Особливо славилися жорна Мойсея Шварца, або по вуличному - Мошка. До речі, йому ота приватна круподерка боком після революції вилізла, бо наші кобиздохівські революціонери за відсутністю більш гідних кандидатур проголосили Шварца капіталістом і експлуататором трудового люду. За що Мошко-капіталіст натерпівся чимало. Хоча я й досі не збагну - як можна експлуатувати самого себе і вважатися при цьому капіталістом. До того ж, революціонерами у нашому селі чомусь виявилися виключно євреї і колишній чорносотенець Бугайчук, котрого вже іменували: товариш комісар. Втім, у ті роки й не такі „жарти” можна було зустріти, тільки від них чомусь ніхто не сміявся.
Дружина у „капіталіста” була енергійна і балакуча, тому вічно ходила з позбиваними кісточками рук. Бо, знаєте, коли у хаті стеля низька, то важко жінці й поговорити по-людському. А ще вона свого Мойсея любила і дуже ним пишалась перед сусідами.
А тепер уявіть собі мого діда, сільського фельдшера Назара Степановича, флегматичну спокійну людину, з якої за увесь день і Мошкова Рива десяти слів би не витягла, не те що його баба Наталя. Однак ця незворушність не заважала дідові вправно лікувати всіх - і українців, і поляків, і євреїв, і родину пекаря-чеха і навіть невідомо як занесеного у Кобиздохівку лютеранина Верчика.
І от у обідню якраз пору, коли Назар Степанович, пахкаючи димом з величезної самокрутки, ніжно споглядав через вікно свою гордість - грядку з турецьким тютюном-самосадом, двері мало не зриваються з петель і в кімнату встрілюється Рива.
- Назар Степанович, - репетує вона щосили, - ой, бикицер, бикицер! Мій Мошко ногами меле!
Коли про когось у Кобиздохівці кажуть, що він „меле ногами”, то це однозначно, що бідоласі гаплик і жити лишилося лічені хвилини. Тому мій флегматичний дід зриває зі стіни фельдшерську сумку і летить навпростець до Мошкової мазанки, ламаючи, до речі, по дорозі дорогоцінний самосад… Людина ж ногами меле!
Влітає він у хатку і що ж бачить? Мошко справді меле ногами: змайстрував до своєї круподерки ніжний привід з педалями, крутить їх і блаженно всміхається від усвідомлення власної винахідливості. І ця радість людини, яка щось придумала і змайструвала, була такою непідробною, що дід розреготався і пішов додому - прив’язувати поламані стебла тютюну до патиків. Може вичухаються…
Одійшовши і підв’язавши тютюн, дід Назар дав Мошковій Риві практичний урок української філології, і тямуща жінка одразу зрозуміла свою неточність. Відтепер вона стояла на розі вуличок і кричала бабам, що несли зерно у крупорушку до конкурента:
- Не йдіть до Лейби, йдіть до мого Мошка! Лейба руками крутить, а мій Мошко дере між ногами!
Баби сміялись од такої реклами і пояснювали бідній Риві, що для такого діла у них свої чоловіки є.
Історія з демографією
Як я вже писав, до війни у Кобиздохівці жило чимало різного люду - крім українців і євреїв ще й поляки, кілька родин чехів, які й не пам’ятали - який вітер їх на Поділля заніс, і навіть українізований німець-лютеранин Верчик, який свою рідну мову знав кепсько, хоча й викладав її у місцевій школі…
Це вже потім беріївські песиголовці з усіх національностей прикметники зробили до слова „шпигун”: польський шпигун, чеський шпигун, німецький шпигун… Лише для українців виняток, бо ж „український націоналіст”. Та це вже в тридцятих почалось, як соціалізм затялися будувати, а до того у Кобиздохівці дивилися не якої ти нації, а що ти за людина.