Людина без властивостей. Том III

На цю хвилину сором і непогамована похіть сплавились у хворому, що знов сховався до кущів, у єдність розчарування, яким, ніби гіркою масою, сочилася його вихолощена постать. Сягнувши самісінького дна темряви, він зламався, поваливсь на землю, і голова його повисла на шиї, мов листок на гілці. Світ стояв над ним, наче кат, і своє становище неборака бачив приблизно таким самим, яким воно видалося б обом перехожим чоловікам, якби вони його помітили. Та після того, як цей чоловік трохи поплакав без сліз над собою, з ним знов почала коїтися та сама переміна, тепер ще впертіше і мстивіше. Нічого не вийшло й цього разу. Мимо саме проходила дівчинка років п’ятнадцятьох, яка вочевидь затрималася десь довше, ніж годилося б, і вона видалася йому вродливою — таким собі невеличким ідеалом, який кудись поспішав. Хворий відчував, що нарешті йому, власне, слід було б відверто вийти зі схованки й привітно забалакати до дівчинки, але ця думка ту ж мить сповнила його несамовитим жахом. Його уява, ладна намалювати йому будь-яку можливість, що про неї здатна лишень нагадати жінка, зробилася полохливо-безпорадною перед єдиною природною можливістю: захоплено помилуватися вродою цього беззахисного невеличкого створіння. Що менше насолоди воно давало темному боці його єства, то більше подобалося боці денному, й він марно намагався зненавидіти це створіння, коли вже не міг його покохати. Отак нерішуче він і стояв на межі тіні й світла, ні від кого не ховаючись. Коли дівчинка завважила його таємницю, вона вже відійшла від нього кроків на вісім; спершу вона просто ковзнула поглядом по отому підозрілому місцю серед листя, не розуміючи, що там діється, а коли все збагнула, то була від тих кущів уже досить далеко, щоб відчути небезпеку й перелякатися на смерть. Щоправда, на мить вона таки німо застигла з роззявленим ротом, але потім різко вереснула й кинулася навтіки (та шельма, здається, навіть кілька разів задоволено озирнулась), а чоловік так і лишився стояти, почуваючи себе зганьбленим. Розлючений, він сподівався, що бодай краплина отрути впала дівчинці в очі, а згодом проїсть собі шлях і в її серце.