Чвара королів

— Взяв, а навіщо — про те мені не сказав. Може, не хоче розлучатися з теплою борозною між її стегон навіть на одну ніч. Або ж такий певний своєї перемоги.

— Треба переказати королю.

— Я вже подбав, паночку мій. Його милість, щоправда, як мене бачить, то хмурніє так, що я аж боюся до нього ходити. Гадаєш, він би мене полюбив, якби я носив волосяницю і ніколи не всміхався? Та дзуськи, не діждеться. Я чесна людина, хай любить мене у шовках та оксамиті. Бо інакше відведу кораблі туди, де мене полюблять більше. Той меч, пане мій, був не Світлоносець.

Раптова зміна у розмові змусила Давоса здригнутися.

— Меч?

— Меч, якого висмикнули з вогню, так-так. Люди люблять розказувати мені новини — така вже в мене посмішка. Чим спалений меч може прислужитися Станісові?

— Палаючий меч, — виправив Давос.

— Спалений, — наполягав Саладор Саан, — і нам з того слід радіти, друже мій. Ти знаєш казку про те, як викували Світлоносець? Я тобі розкажу. Колись на світ насунулася страшна темрява. Аби боротися з нею, видатний звитяжець мусив мати видатний клинок — такий, якого ще не було в світі. Тридцять днів і тридцять ночей Азор Ахай без сну трудився у храмі, куючи клинка у священному вогні. Нагрів, прокував, нагорнув, нагрів, прокував, нагорнув… аж поки меч не був готовий. Але щойно він опустив його у воду, щоб загартувати сталь, як меч луснув на друзки.

— У таких випадках великі звитяжці не мають звички просто знизати плечима і піти їсти смачний виноград на зразок цього. Натомість він узявся до праці знову і вдруге трудився п’ятдесят днів і п’ятдесят ночей, і меч вийшов у нього ще кращим, ніж перший. Азор Ахай упіймав лева, аби загартувати клинок у крові червоного звіриного серця, але сталь знову розлетілася на друзки. Великий сум і велика журба охопили його, бо він знав, що мусить зробити далі.

— Третій клинок він кував сто днів і сто ночей, і коли той засяяв білим жаром у священному вогні, прикликав звитяжець до себе власну дружину. «Нісса-Нісса», мовив він до неї, бо таким ім’ям її звали, «оголи свої груди і знай, що я люблю тебе найбільше за все у цілому світі». Вона зробила, що їй наказали — а з якого дива, не скажу, бо не знаю — і Азор Ахай устромив димний меч у її живе серце. Кажуть, що від її крику муки та втіхи на місяці з’явилася тріщина, але натомість у сталь увійшли її кров, її душа, її сила та її мужність. Ось таку оповідь розказують про те, як був скуваний Світлоносець, Червоний Меч Звитяжців.

— Бачиш, до чого я веду? Радіймо, що з того багаття його милість висмикнув просто якийсь спалений меч. Занадто багато світла шкодить очам, друже, а вогонь ще й пече.

Саладор Саан прикінчив останню виноградину і прицмокнув губами.

— То коли ж, на твою думку, друже лицарю, король накаже нам підняти вітрила?