Пригоди Шерлока Холмса. Том III
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0450-1
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том III». Краткое содержание книги:
Цей том — третій із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Жодне втручання з нашого боку не змогло б урятувати цього чоловіка від його долі, та якби не Холмс, який міцно стис мені руку, коли жінка посилала кулю за кулею в тіло Мілвертона, що хитався й кашляв, — я кинувся б до нього на допомогу. Але я зрозумів, що означає твердий потиск Холмсової руки: це вже не наша справа, правосуддя нарешті покарало цього мерзотника, а в нас — свій обов’язок і своя мета, про яку не можна забувати. Тільки-но жінка залишила кімнату, як Холмс швидко й нечутно підійшов до внутрішніх дверей і крутнув ключем у замку. Тієї ж миті ми почули в домі галас і тупіт ніг: револьверні постріли розбудили всю челядь. Із нечуваним спокоєм Холмс підійшов до сейфа, вигріб обома руками в’язки листів і кинув їх усі в огонь, далі ще й ще раз, доки сейф не спорожнів. Тим часом хтось натис на ручку й загримотів у двері. Холмс озирнувся довкола. На столі в Мілвертона лежав лист, забруднений кров’ю, — вісник його смерті. Холмс кинув і його до паперів, що палали. Тоді вийняв ключ із зовнішніх дверей, випустив мене, вийшов сам і замкнув двері.
— Сюди, Ватсоне, — прошепотів він, — тут треба перелізти через мур.
Я навіть не уявляв собі, що тривога може охопити дім так швидко. Озирнувшись, я побачив, що всі вікна будинку сяють світлом. Головні двері було відчинено, алеєю бігли якісь постаті. Цілий садок був повен людей; хтось помітив, як ми вибігли з веранди, закричав і кинувся за нами. Холмс чудово знав кожну стежку в садку і впевнено біг між кущами й деревцями; я поспішав за ним, не відстаючи ні на крок. За нами мчав наш переслідувач — я чув його дихання. Дорогу нам перепинив шестифутовий мур, проте Холмс перескочив через нього. Я стрибнув за ним і, вчепившись за край, відчув, як чиясь рука вхопила мене за ногу, однак я вивільнив її й видерся на мур, усипаний битим склом. Я впав у кущі обличчям додолу, але Холмс умить поставив мене на ноги, й ми вдвох кинулися бігти широчезним Гемпстедським пустищем. Ми пробігли, здавалося, десь зо дві милі, коли Холмс нарешті зупинивсь і уважно прислухався. Навколо нас панувала цілковита мовчанка. Ми втекли від погоні. Ми врятувалися.
Наступного ранку після цієї незвичайної пригоди, коли ми, поснідавши, курили свої люльки, в нашій скромній вітальні з’явився містер Лестрейд із Скотленд-Ярду з вельми поважним і промовистим виглядом.
— Доброго ранку, містере Холмсе, — привітався він, — доброго ранку. Скажіть мені, будь ласка, чи дуже ви сьогодні зайняті?
— Не такий зайнятий, щоб не вислухати вас.
— Якщо у вас на руках нема жодної справи, то, може, ви допомогли б нам розслідувати дуже цікавий злочин, скоєний цієї ночі в Гемпстеді?
— О Боже! — вигукнув Холмс. — Що сталося?
— Вбивство... Надзвичайно драматичне і своєрідне. Я знаю, як вас цікавлять подібні речі, і був би щиро вдячний вам, якби ви приїхали до Еплдор-Таверс і допомогли нам у розшуках. Це незвичайний злочин. Тривалий час ми стежили за вбитим — містером Мілвертоном: правду кажучи, то був відомий негідник. Він зберігав папери, якими користувався для шантажу. Всі ці папери спалили вбивці. Проте жодної цінної речі не вкрадено, тож, напевно, злочинці — люди з добрими намірами, що керувалися, гадаю, єдиною метою — запобігти публічному розголосу.
— Злочинці? — перепитав Холмс. — Їх було кілька?
— Так, двоє. Їх мало не схопили на місці злочину. У нас є відбитки їхніх слідів, їхні прикмети: десять проти одного, що ми їх відшукаємо. Перший був надто спритний, другого майже пощастило спіймати садівникові, але він вирвавсь і втік. То був чоловік середнього зросту, міцної статури, з широким обличчям, товстою шиєю, вусами й маскою на обличчі.
— Прикмети надто непевні, — зауважив Шерлок Холмс. — Як на мене, то вони пасували б навіть Ватсонові.
— Справді, — усміхнувсь інспектор. — Ватсонові теж пасували б.
— На жаль, я не зможу допомогти вам, Лестрейде, — сказав Холмс. — Річ у тім, що я знав цього Мілвертона і вважаю його одним з найнебезпечніших людей у Лондоні. Здається мені, що є злочини, які не підсудні законам, і особиста помста часом буває справедлива. Ні, не треба сперечатись. Я твердо вирішив. Мої симпатії на боці злочинців, а не жертви. Я не візьмуся за цю справу.
Того ранку Холмс ні слова не сказав мені про трагедію, свідками якої ми були, але я помітив, що увесь цей час він був замислений і неуважний: схоже було, що він намагався відновити щось у своїй пам’яті. Ми вже сиділи за другим сніданком, коли він несподівано підхопився.