Пригоди Шерлока Холмса. Том III
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0450-1
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том III». Краткое содержание книги:
Цей том — третій із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Я відчув, як Холмсова рука ковзнула до моєї та заспокійливо її потиснула: він неначе казав, що передбачав таку ситуацію й нітрохи не хвилюється. Я не був певен, чи помітив він те, що було видно лише мені, — дверцята сейфа зачинено не до кінця, і Мілвертон може щохвилини це виявити. Для себе я вирішив, що тільки-но він побачить відімкнений сейф, як я одразу вискочу зі схованки, накину йому на голову пальто, скручу руки, а решту дій залишу на Холмсів розсуд. Але Мілвертон жодного разу не підвів очей. Він неквапом перечитував документ, перегортаючи сторінку за сторінкою, — напевно, стежачи за доказами адвоката. Я гадав, що він піде спати, коли дочитає звіт і викурить сигару, але йому не судилося скінчити ні того, ні іншого, бо сталось дещо надзвичайне, що привернуло нашу увагу до цілком інших речей.
Кілька разів я помічав, як Мілвертон поглядає на годинник, а один раз він навіть підвівся й знову сів, мовби з нетерпіння. Мені, звичайно, й на думку не спадало, що він міг комусь призначити побачення в такий незручний час. Раптом з боку веранди до моїх вух долинули ледь чутні кроки. Мілвертон кинув свої папери й випростався. Звуки повторились, і пролунав обережний стукіт у двері. Мілвертон підхопивсь і відчинив їх.
— Так! — рвучко промовив він. — Ви спізнилися на півгодини.
Ось яким було пояснення відчинених дверей та нічного чекання Мілвертона. Чути було легкий шурхіт жіночого вбрання. Я затулив щілину між портьєрами, бо тепер обличчя Мілвертона обернулось до нас, але цікавість узяла гору, і я знову трішки розсунув їх. Мілвертон тепер, як і раніше, сидів у кріслі, й сигара так само стирчала з його уст. Перед ним, в електричному світлі, стояла висока, струнка смаглява жінка з вуаллю на обличчі, в темному каптурі. Вона дихала швидко й переривчасто, кожен дюйм її невеликої постаті тремтів від виразного хвилювання.
— Так! — сказав знову Мілвертон. — Ви позбавили мене нічного відпочинку, люба. Сподіваюся, що я дістану за це винагороду. Ви не могли прийти раніше, авжеж?
Жінка хитнула головою.
— Що ж, не могли, то й не могли. Якщо графиня — така сувора господиня, ви тепер маєте змогу поквитатися з нею. Та що це ви, дівчино, так тремтите? Ну-бо, візьміть себе в руки... А тепер перейдімо до справи. — Він дістав з шухляди стола записник. — Ви кажете, що маєте п’ять листів, які компрометують графиню Д’Альбер. Ви хочете продати їх, я хочу купити їх. От і добре. Залишається тільки визначити ціну. Я, звичайно, спершу перегляну листи. Чи справді це те, що треба... Боже мій, хто це?
Без жодного слова жінка підняла свою вуаль і скинула з голови каптур. Її обличчя, що дивилось на Мілвертона, було смагляве, гарне, витончене, з горбкуватим носом, густими чорними бровами над очима, які палали ненавистю, й тонкими устами, стуленими в недобрій посмішці.
— Це я, — відповіла вона. — Жінка, якій ви зруйнували життя.
Мілвертон засміявся, але в голосі його бринів страх.
— Ви так опиралися, — сказав він. — Нащо було доводити мене до крайнощів? Будьте певні, що з власної волі я й мухи не скривдив би, але всяка людина шукає собі заробітку, як може. Що ж мені було чинити? Я призначив вам ціну по змозі. Ви не схотіли платити.
— То ви надіслали ці листи моєму чоловікові, і він, — цей найшляхетніший з усіх чоловіків світу, якому я не гідна була навіть розв’язувати черевиків, — надірвав своє серце й помер. Чи пам’ятаєте ви ту останню ніч, коли я увійшла до вас через оці двері й благала, закликала до вашого милосердя, а ви сміялись мені в обличчя, — так, як і зараз намагаєтесь сміятися, не знаючи, що губи ваші тремтять? Так, ви не сподівалися бачити тут мене знову, але я саме тієї ночі дізналася, як вас можна побачити віч-на-віч, наодинці. Що ви хочете ще сказати, Чарльзе Мілвертоне?
— Не думайте, що ви залякаєте мене, — відказав Мілвертон, зводячись на ноги. — Мені варто лише покликати слуг, як вони схоплять вас. Але я розумію ваш природний гнів. Тож ідіть звідси з Богом, і закінчимо цю розмову.
Жінка не поворухнулася, тримаючи руку під плащем і так само скрививши тонкі вуста в лиховісній посмішці.
— Ви більше не зможете знищити жодного життя так, як знищили моє. Ви більше не краятимете жодного серця так, як краяли моє. Я врятую світ від отруйної гадюки. Ось тобі, собако! Ось! І ось! І ось!
Вона витягла маленький блискучий револьвер. Постріл, ще постріл... Цівка зброї була за два фути від грудей Мілвертона. Він заточився, впав на стіл, закашлявся, хапаючись за папери. Тоді, хитаючись, підхопився, але пролунав ще один постріл, і він упав на підлогу. «Ви вбили мене!..» — встиг він крикнути. Жінка пильно поглянула на нього і вдарила закаблуком в обличчя. Відтак подивилася ще раз, але Мілвертон не кричав і не ворушився. В задушливій кімнаті повіяло нічною свіжістю, і месниця пішла.