Помилка
- Автор: Паттерсон Джеймс, Ледвидж Майкл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-962-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Помилка». Краткое содержание книги:
Справді не смішно. І це дійсно не Пол.
Наступні півхвилини я була неспроможна нічого вдіяти — ні бачити, ні думати, ні говорити, ні навіть дихати. Коли ж я нарешті змогла зосередитись, то прикрила рукою обличчя та, примружившись, спробувала розгледіти обличчя чоловіка, котрий із дражливою та водночас лячною непорушністю стояв за сліпучим променем ліхтаря.
— Хто ви? — спитала я.
— А то ти не знаєш! — з огидою сказав невідомий. — Невже так важко здогадатися? Ти ж у нас дуже кмітлива сучка!
Раптом промінь перемістився й висвітив обличчя незнайомця. О Господи!
Я придушила крик, і натомість він перетворився на глухий стогін.
Я пригадала фотографію цієї пики й уся затремтіла від жаху. Темні бездушні очі над рябими вилицями.
Переді мною стояв Марк Ордонес.
Брат нещодавно загиблого Віктора Ордонеса!
«Де ж мій пістолет?» — із розпачем подумала я.
Почулося тихе металічне клацання.
— Ти забула його в автівці, дурепо! — зневажливо кинув наркоділок, читаючи мої думки.
— Послухай, так справи не робляться, — швидко сказала я. — Повір мені, не робляться.
У відповідь Ордонес заломив мені руки за спину й надів на них кайданки.
— Підводься! — гаркнув він.
Я встала, почуваючись навдивовижу слабкою та безпомічною. Коли кремезний наркоділок тягнув мене за комірець униз по сходах, мені здалося, що я стала невагомою.
— Обережно, — сказав він, коли ми вийшли з будинку й ненароком потрапили в багнюку.
А потім промінь ліхтаря впав на якийсь предмет, що лежав біля нашого авта.
Його обриси досягли моєї свідомості уривчасто й плямисто, наче я дивилася телевізор, який «сніжив». То був Пол. Він лежав горілиць, і більша частина його тіла знаходилася під нашим автомобілем. Під його головою на землі розпливлася калюжа крові. Він лежав зовсім непорушно.
— О Господи, ні! — закричала я, падаючи навколішки. — Ні, ні, ні! Поле, ні!
Проте я враз утратила дар мови, коли Ордонес рвучко підняв мене на ноги й поволік навколо купи землі, за якою я уздріла автофургон. Його бічні ковзні двері були широко розчинені та зяяли великим чорним квадратом.
Єдиним звуком було човгання наших ніг по гравію.
З мене злетів один черевик. Коли я призупинилася, щоб узути його, Ордонес теж зупинився, нагнувся, зірвав черевик з моєї другої ноги та швиргонув його в темряву.
— Вони тобі більше не знадобляться, — сказав він. — Стосовно цього можеш навіть не сумніватися.
У долині, за фургоном, я помітила, як в одному з далеких будинків у вікні засвітилося. Я уявила собі родину, що сидить за столом і готується вечеряти. Дітлахи розкладають тарілки та срібне кухонне начиння, татусь розстібає комірець, а над будинком мерехтять тихі зорі.
«Мерехтять, але не для мене», — подумала я, коли Ордонес заштовхував мене всередину фургона крізь задні двері.
Я впала, притиснувшись щокою до холодної металевої підлоги, і відразу ж почула гучний хряскіт — то ковзнули й зачинилися двері.
Мені здалося, що то цілий світ грюкнув мені в обличчя своїми дверима, у такий спосіб відгородившись від мене.
Розділ 85
Образ Пола, що лежить у багнюці біля авта, ніяк не йшов мені з голови.
Мабуть, цілих десять хвилин я тремтіла й хлипала, поки, нарешті, знову не набула здатності говорити.
— Куди ти мене везеш? — спитала я, повернувши голову до переднього сидіння.
Марк Ордонес, однією рукою вправляючись із кермом, другою крутив сріблясті ручки на панелі. Раптом фургон наповнився музикою. Старомодною музикою з великою кількістю духових інструментів. У цій ситуації вона звучала химерно й абсурдно.
— Тобі подобається канал «ХМ»? — гукнув він мені. — Це старовинний хіт, «Візьми мене на Місяць» називається. У виконанні Френка Сінатри він звучить просто потрясно!
Ордонес відкотив високий комірець своєї водолазки. По-військовому коротко стрижений, він виглядав як дещо зменшена й більш дисциплінована копія свого брата Віктора. Єдиним коштовним предметом на ньому був годинник «ролекс» у сталевому корпусі. Чому ж він тоді налякав мене дужче, ніж його брат? Біля ліктя в Марка був спеціальний подорожній тримач із чашкою-термосом. Він підняв термос і зробив ковток.
— Куди ми їдемо? — знову запитала я.
— В закудикані гори, — відказав Ордонес. — В аеропорті на Род-Айленді маю такий собі маленький літачок, «Пайпер» називається. Хочу тебе на ньому покатати. Узяти в нічний політ. Ти як, готова?