Пан Халявський

Задля того вчинив і я за тими розумними правилами й тому склав реєстр відомих відданниць за кількістю та якістю їхніх прикмет. Спочатку поставив я, правду кажучи, одиначок, бо, признаюся, моя вдача має таке дошкульне місце — не люблю ділитися: хоч і не багато перепаде по смерті її батьків, та все те моє, невід'ємне. Честю запевняю вас, що свого правила мене ні матінка, ні батенько, ні доміне Галушкинський, ні в училищах, ні ті господа капрали, що вчили мене виступати з лівої ноги, жодне їхнє благородіє і навіть високоблагородіє — ніхто мене не навчав: а, видати, добродійна натура втелющила мені сі правила, котрі, далебі, непогані, та й втрат від них не буде.

Ось я і заявився в перший за реєстром дім. Батько був бунчуковий товариш, Гаврило Омелянович Перекрута; мав «значні маєтності та домашнього добра безліч», — так значилося в реєстрі й додано: «…та одночадна дочка Гликера Гаврилівна, літ дорослих, собою на вигляд охайненька, хоч дивиться суворо, та се вона тільки удає, щоб усі боялися її та скорялися». Заходившись свататись, я сам видумав собі рекомендацію і витвердив її напам'ять. Приїхавши до пана бунчукового товариша, я став говорити перед ним свій «діалог». Пан Перекрута терпляче слухав, і, де я переводив дух, він вигукував навперемінки: «Чи бачите!», «Чи видите!» Коли ж я кінчив усе й підбив словами: «Такі мої прикмети дожидають винагороди згодою вашою на те, щоб стати до шлюбу, як закон велить, з єдиноутробною донечкою вашою», — так він, сказавши: «Та й тільки?», вийшов і зоставив мене захоплено дожидатися побачити перед собою наречену. Коли раптом… хлопець одчиняє двері й подає мені великого гарбуза, кажучи: «Се вам, паничу, прислала панночка!»