Римський театр був місцем, куди збиралася небачена сьогодні кількість люду. Вони щільно заповнювали місця для глядачів і веселилися під час грубуватих комедій або зворушувалися високою трагедією. Театр наче відображав сутність життя в його концентрованій драматичній формі. Подібно до релігійного ритуалу, він справляв потужний і миттєвий вплив на посполитий люд.
Юлій Цезар був, можливо, першою публічною особою, яка зрозуміла важливий зв’язок між владою і театром. Це наслідок його власної одержимості театром. Він сублімував цей інтерес, ставши актором і режисером на світовій сцені. Цезар промовляв ніби за сценарієм, він жестикулював і йшов крізь натовп, переймаючись тим, як його сприймуть глядачі. Свої промови він насичував драматизмом. Його жести були достатньо широкими, щоб пересічна людина відразу їх сприймала. Він став неймовірно популярним.
Цезар створив взірець для всіх владних і впливових людей. Ідучи його слідами, вам варто збагатити свої дії такими драматичними прийомами, як сюрприз, стривоженість, викликання співчуття, символічна ідентифікація. Як і він, ви повинні постійно пам’ятати про аудиторію — що їй буде до душі, а від чого стане нудно. Вам слід бути в центрі, керувати увагою публіки й ніколи не давати перевершити себе.
Дотримання закону ІІ
1831 року молода жінка на ім’я Аврора Дюпен Дюдеван покинула чоловіка й сім’ю в провінції і переїхала до Парижа. Вона хотіла бути письменницею, а шлюб, на її думку, був гірший за в’язницю, бо не давав ні часу, ні свободи перейматися своєю пристрастю. У Парижі вона стане незалежною і зароблятиме на життя літературною працею.
Проте незабаром після прибуття до столиці Дюдеван довелося зіштовхнутися із жорстокою реальністю. Свободу в Парижі можна було мати лише за наявності грошей. Жінка могла здобути гроші лише в шлюбі або ж ставши повією. Жодна жінка ще не могла заробити собі на прожиття літературною працею. Жінки писали для розваги, перебуваючи на утриманні чоловіків або витрачаючи свій спадок. Коли Дюдеван уперше показала свій твір редакторові, він їй сказав: «Вам треба народжувати дітей, мадам, а не книжки писати».
Безперечно, Дюдеван приїхала до Парижа, щоб домогтися неможливого. Але, врешті, вона придумала стратегію, як зробити те, що ще не вдавалося жодній жінці: створити себе заново, вигадати власний публічний імідж. До неї письменниці виконували традиційну роль другорядного художника, авторки творів для інших жінок. Дюдеван вирішила, що як уже гратиме роль, то за власним сценарієм: вона гратиме чоловічу роль.
1832 року видавець прийняв перший великий роман Дюдеван «Індіана». Вона обрала собі літературний псевдонім «Жорж Санд», і весь Париж вважав, що автором непересічного твору був чоловік. Дюдеван полюбляла й раніше одягати чоловіче вбрання — ще до появи «Жоржа Санда» (їй завжди здавалося, що для вершниці чоловічі сорочки й бриджі зручніші). Тепер, як публічна особа, вона лишень збагатила цей імідж. Вона додала до свого гардеробу довгі чоловічі пальта, сірі капелюхи, важкі черевики та краватки в стилі денді. А ще палила сигари, по-чоловічому провадила розмову — контролювала перебіг бесіди й навіть докидала соковите слівце.
Дивний письменник «жінка-чоловік» захопив публіку. На відміну від інших письменниць, Жорж Санд прийняли до групи митців-чоловіків. Вона пила й курила з ними, у неї були романи з найвідомішими митцями Європи — Мюссе, Лістом, Шопеном. Вона їх домагалась і сама кидала, як їй заманеться.
Ті, хто добре знав Санд, розуміли, що її мужикуватість була захистом від цікавих очей публіки. У світі їй подобалося впадати у крайність, а в приватній обстановці вона залишалася собою. Вона розуміла також і те, що персонаж «Жорж Санд» може стати банальним або передбачуваним. Через це письменниця час від часу різко змінювала характер створеного нею образу: замість романів зі знаменитостями, вона переймалася політикою, очолювала демонстрації, інспірувала студентські заворушення. Ніхто не зміг диктувати їй межі створюваного образу. Минуло багато років після її смерті, і люди здебільшого припинили читати її романи, але театральний розквіт її вдачі продовжував вабити і надихати.
Тлумачення
Протягом усього публічного життя Жорж Санд у знайомих і митців, які перебували в її компанії, було відчуття, що це чоловік. Але у своїх щоденниках і найближчим друзям, як от Ґюстав Флобер, вона зізнавалася, що в неї не було бажання бути чоловіком, а цю роль вона грала лише для публіки. Насправді Жорж Санд хотіла мати силу визначати власний характер. Вона не сприймала обмежень, які накидало їй суспільство. Коли вона залишалася самою собою, в неї такої сили не було, і тому Жорж Санд створила особу, яку могла постійно змінювати відповідно до своїх забаганок, яка привертала увагу й надавала їй таємничості.
