Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Втім, не Семелу, не Леду я вчу, не ту, що з Сідону{235}    Ген через моря глибінь начебто бик її віз, І не Єлену, яку Менелай заповзявсь відібрати    Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) — Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже,    Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут. Гарним ані настанов, ні науки не треба, бо їхній    Посаг — це гарність, вона ж — сильна сама по собі. Море ясне — спокійний плавець, а коли спохмурніє — [260]   Вміння і засоби всі враз він пускає у хід. Ледве чи є десь без вади лице. Ти й плямку найменшу    Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай! Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;    Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай. А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,    Спритно на ноги собі ще й покривало накинь. Вільний — для надто худих я радив би одяг; так само    Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей. Надто бліда до рум’ян хай вдається; а для смаглявих, [270]   Щоб відбілили себе, риба на Фаросі є. Недосконалу стопу білосніжне взуття хай ховає,    Ніжку худу — ремінцем аж до колін обвивай. Прикру нерівність плечей підправить подушечок пара,    Грудям пласким повноти кругла пов’язка додасть. Пальці не дуже тонкі, не надто гладкі в тебе нігті? —    Менше руками собі в бесіді допомагай. Запах із рота важкий — натще розмовляти не квапся,    Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь. Зуб почорнів? Чи більший котрийсь? Чи вибився з ряду? — [280]   Не усміхайся, бо цим — тільки нашкодиш собі.