Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Водночас не існувало безпосереднього зв'язку між звільненими греко-католицькими селянами та освіченим греко-католицьким духовенством. У першій половині XIX ст. греко-католицькі священики вважали себе спадкоємцями польської культури та релігійного різноманіття щойно зниклої Речі Посполитої. Вони зробили те, чого не змогли їхні брати з Російської імперії: зберегли після поділу 1795 р. Церкву, засновану в 1596 р. в Речі Посполитій. Коли у 1808 р. вони відзначали піднесення свого єпископату до статусу митрополії, то робили це польською мовою. Хоча кілька студентів Генеральної семінарії публікували твори галицьким діалектом української мови ще в 1830-х рр., ані Церква, ані держава їх не підтримували. Найпомітнішим серед них був Маркіян Шашкевич, син шляхетської родини, яка поколіннями розмовляла польською. Інші священики видавали граматики української мови німецькою та польською[226]. Їхня лояльність щодо ранньомодерних польських традицій вперше похитнулась під час революції 1848 р., що викликала гострий конфлікт інтересів між тими, хто розмовляв рідною для них мовою (польська шляхта), та їхніми парафіянами (українські селяни). Заохочені австрійською владою, кілька українських лідерів із греко-католицького духовенства запропонували власне бачення майбутнього Галичини.
Після придушення революції 1848 р. за допомогою селян греко-католиків кріпацтво було скасовано, а селяни на певний час отримали обмежене представництво в австрійському парламенті. Окрім того, імператорський патент 1850 р. обіцяв ставитись до українців так само, як і до поляків. Однак українці не замінили поляків у ролі панівного класу в Галичині, оскільки ті швидко адаптувались до постреволюційної ситуації. В 1849–1859 рр. польський граф Агенор Голуховський проводив у Галичині політику реакції, розставивши польських шляхтичів на ключові посади в австрійській адміністрації[227]. Оскільки революція налаштувала польську шляхту та українських селян одне проти одного, а її наслідки виявили недоліки австрійської підтримки, після 1848 р. греко-католики звернули свої погляди в бік Росії. Привабливість останньої досягла вершини у 1867 р., коли Відень надав неформальну автономію Галичині на умовах, вигідних для польської аристократії. Звісно, після 1848 р. греко-католицькі москвофіли ніколи не були більшими «росіянами», ніж їх пропольські попередники — «поляками» перед 1848 р. Галицькі москвофіли твердили, що сучасна російська мова була створена вченими з України у XVII та XVIII ст., а тому може стати літературною мовою всіх східних слов'ян[228]. Вони вважали свою Східну Галичину за члена великої родини східнослов'янських націй.
Оскільки в 1875 р. Греко-Католицька Церква була цілковито усунута з Російської імперії, галицькі священики, які загравали з Росією, мали неодмінно загравати і з православ'ям. Відень підтримував Греко-Католицьку Церкву як частину католицького підгрунтя своєї влади на прикордонні з Росією. У 1882 р. один із провідних москвофілів переконав одне греко-католицьке село скласти петицію до австрійської влади щодо дозволу перейти на православ'я. «Українофіли», прибічники використання місцевого діалекту й окремішності місцевого населення від росіян, отримали з Відня більше підтримки. Ватикан також вважав українофільство меншим злом за москвофільство і підтримував радше українофільських священиків, а не москвофільських. Подібна зміна випливала із секулярної політики 1880-х рр. Після того як внаслідок виборів 1879 р. українське представництво в австрійському райхсраті зменшилося з сімнадцяти до трьох депутатів, багато представників греко-католицької еліти побачили сенс у зверненнях до селянства. Деякі з них зробили подальший висновок, що найкращим засобом для цього була місцева народна мова — українська. Успіх на виборах 1889 р. довів політичну корисність української мови[229].
Таким чином, в австрійській Галичині XIX ст. греко-католицькі священики перейшли від використання польської мови як виразника культури (у 1795–1848 рр.) до ідентифікації з Росією, що дало їм змогу дистанціюватись від поляків (у 1848–1890 рр.), а потім (після 1890 р.) до модерних гасел від імені «української нації», розділеної між Австрією та Росією. Їхня увага перемістилась з релігійних практик місцевих греко-католиків до соціальних умов селянських мас, а далі — до національної справедливості для мільйонів «українців». Коли 1900 року Андрей Шептицький став Митрополитом Галицьким, його ідея греко-католицизму як національної Церкви стала впливовою. Лев Шептицький пропонував імператриці Марії Терезії, щоб греко-католицизм отримав в Австрії рівний статус із римо-католицизмом; його славетний нащадок Андрей пропонував, щоб Українська Греко-Католицька Церква забезпечила три мільйони своїх вірних національним статусом, рівним із поляками римо-католиками. В останній чверті XIX ст. Греко-Католицька Церква відкрила сотні шкіл, у більшості яких навчали народною мовою (українською). Із плином часу ці школи стали ще більш національно орієнтованими[230]. Як митрополит, Шептицький демократизував також і саму Церкву.
226
Шах Степан. Отець Маркіян Шашкевич та галицьке відродження. — Париж: Ukrainian Christian Movement, 1961. — с. 36; Zabrowarny Stefan. Dzielo biskupa Jana Snigurskiego // Polska-Ukraina: 1000 lat sasiedztwa / Stepien Stanislaw (red.). — Przemysclass="underline" Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy, 1996. — s. 169–171.
227
Возняк. Як пробудилося... — с. 175–176; Polonsky Antony. he Revolutionary Crisis of 1846–1849 and Its Place in he Developmen of Nineteenth-Century Galicia // Cultures and Nations / Gitelman e al. — p. 443–469; Грицак Ярослав. Нарис історії України. — К.: Генеза, 1996. — с. 73.
228
Magocsi Paul Robert. The Language Question in Nineteenth Century Galicia // Aspects of the Slavic Language Question / Picchio, Goldblatt (eds.). — vol. 2. — p. 56–57. Див. також: Lane Hugo. State Culture and National Identity in a Multiethnic Context: Doctoral dissertation. — University of Michigan, 1999. — p. 231–234.
229
Himka John-Paul. The Construction of Nationality in Galician Rus // Intellectuals and the Articulation of the Nation / Suny Ronald, Kennedy Michael (eds.). — Ann Arbor: University of Michigan Press, 1999, особливо с. 128–129, 143–154; Himka John-Paul. Religion and Nationality in Western Ukraine. — Montreaclass="underline" McGill-Queen's University Press, 1999. — p. 130–134; Lane. State Culture and National Identity. — p. 294–296.
230
Adamczyk Mieczyslaw. Szkolnictwo ludowe w greckokatolickiej diecezji przemyskiej // Polska-Ukraina / Stepien. — s. 162–163.