Незвичайні пригоди бурсаків
- Автор: Таль В.
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-23-4
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Незвичайні пригоди бурсаків». Краткое содержание книги:
Під псевдонімом В. Таль сховався письменник Віталій Товстоніс (1883–1936). Його захоплива пригодницька повість «Незвичайні пригоди бурсаків», яка востаннє видавалася у 1929 році, сягає у козацькі часи, а саме у рік зруйнування Січі – 1775. Двоє бурсаків тікають з бурси на Січ і дорогою переживають безліч пригод. Зокрема допомагають селянам підняти повстання проти поміщицьких утисків, проявивши себе справжніми козаками.
Для широкого кола читачів.
– Що? Що таке?! – запитала полохливо Дося, почувши, що це вже розмова ведеться про їхніх гостей, про подорожніх.
– Наказав мені Фрик, щоб хлопці завтра з’явилися до замку. Коли б їх не замкнули, бува, в олійницю... Ох, там важка ж робота. Попокрути отого дубка. А ще як одягнуть ланцюга та прикують до стовпа, то не втечеш, – говорив, зітхаючи, млинар.
– Принаймні хоч живі будуть, а в живих – жива й надія, – з полегкістю промовила Дося.
– Якось допоможемо хлопцям, – сказала Орина.
Побалакавши з дочками, млинар пішов у двір.
– Он воно що нам з Марком готують. Хочуть нас налигати, – подумав Самко відходячи од тину та йдучи до Марка, що солодко спав у холодку.
Збудив його. Поговорити їм не довелось, бо йшов млинар і з ним дівчата. Сів млинар біля бурсаків, дивився мовчки на них, а вони на нього. Не хотілося, мабуть, дідкові казати про таке негарне, а треба.
– Наказав, хлопці, управитель Фрик, щоб ви завтра з’явилися до нього, – сказав млинар.
– Наказав? – здивувався Самко. Мовляв, хтось там буде щось їм наказувати. – Чув, Марку? Га?
– Та чую, – одповів Марко.
– А чого ж то нам туди йти? – запитав Самко млинаря.
– Нічого ховатися з цим, хлопці. Хочуть поробити з вас кріпаків, – сказав щиро млинар.
– Ось воно що? Ну, ну! Кріпаків?! – ще дужче здивувався Самко і аж свиснув.
– Не дивуйте, хлопці. Це в нас не первина. Укоськали тут не таких, як ви. Я ж вам розповідав, як налигали нас великий гурт вільних людей, що й зброю мали. А що ви? Чужі й приблудні люди. Що тільки схочуть, те з вами й зроблять. Колись, не так давно, приблудився сюди циган, збився на шляху, так його впіймали псарі вкупі з возом та конякою, ще й з хлопчаком-циганчуком. Упіймали та й привели до пана, а пан звелів його вихрестити та й закріпостив. Біда була циганові, бо він звиклий до волі, не всидить довго на одному місці, а тут уже таке, що не думай рушати. А тікати звідціль не так легко та ще з хлопчаком, тепер уже він парубок. Погорював, понудився циган, потім узявся робити. Тепер отут за коваля. Кує собі та й годі, – розповідав млинар.
– Кує?! Ото морока! – здивувався Самко з цигана. – Оце вже, Марку, ми в таких лабетах, що хай йому враг. Хоч і довго блукали, так зате й знайшли. Теплий отут закуточок. Бодай би його кувало на всі боки! Згорів би він, отой панський двір!.. Та вже нічого казати, коли тут і цигана налигали... – говорив досадливо Самко. – А не минеться йти, куди кличуть, чи то пак, куди наказують, щоб не вчинити людям веремії. Та однаково нас отам не вдержать довго. Чи так, Марку? Га?
– Зроблю я, мабуть, люльку з бузини, – сказав Марко, згадавши якраз про люльку.
– Ось він який. Ви бачили такого? – запитав Самко млинаря й дівчат, вказуючи на Марка. – Тут непереливки, а він про люльку.
Самко аж засміявся. Посміхнулися й усі з байдужості хлопців.
– От що я вам, хлопці, скажу... – млинар озирнувся на всі боки. – Оце ви кінчили човна, так він вам і придасться до речі. Як зайде ніч, то ви спускайте човна на воду та й рушайте собі. Я вам скажу, доки їхати і де встати. Тікайте, рятуйтеся! А мені вже нехай, що буде. Ну, може, всиплять на старість різок, як вільному. Скажу – не встеріг та й край. Оце вам моя батьківська порада.
– Е, ні! Не так воно буде... – одповів зворушений щирістю млинаря Самко. – Ми з Марком навчилися тікати так, що іншому й не присниться, але ми зараз нікуди, хіба вже з панського двору націлимося тікати. А зараз тікай та думай, що, мовляв, самі врятувалися, а добрим людям наробили лиха. Нехай ми вже звідаємо до краю, як воно отут. А коли нам що буде недовподоби, то й ми щось заспіваємо. Коли до нас хто з руками, то й ми з руками. Та й отой Борис, чи як його, не потішиться з того, що ми його злякалися, мовляв, та й повтікали. Нас з Марком не вб’єш палицею з одного разу, та ще ми знаємо, що кожна палиця має два кінці.
І сказавши оте, Самко пішов швидко в клуню і зразу ж вернувся з патерицею ченця Аники.
– Чи нам трапиться лихе, чи ні, а ви держіть лишень шапку, – сказав він млинареві, одкручуючи мідяну голівку патериці. – Кажу вам, наставляйте свою шапку, я вам поворожу, щоб викупити з панської неволі Досю.
Млинар, дивлячись незрозуміло, скинув шапку, а Самко труснув патерицю, і з неї посипалися в шапку й забряжчали блискучі золоті.
– Що ж це воно?.. – запитав наче спросонку млинар, не вірячи, що це він бачить навсправжки.
– Як бачите – гроші. Вони в нас опинилися несподівано. Кажучи правду, ми вкрали оцю патерицю в ченця Аники, коли тікали з Києва, але не знали, що в ній сховані золоті. Вони нам з Марком зовсім непотрібні, бо з ними тільки халепа. А ви візьміть їх на те, що я казав, – промовив Самко.