Пацики
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-012-2
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Пацики». Краткое содержание книги:
Пригадую, коли мені було років десять–дванадцять, приблизно о такій порі в Тернополі лив страшний дощ, який тривав понад сорок днів, і я, мої друзі не могли нікуди йти. Я сидів перед вікном і дивився вниз на вулицю, де у глибоченькій калюжі, яка під час злив утворюється на дорозі впродовж тридцяти метрів, вовтузилися незграбні легкові машини. Так приємно за ними спостерігати: за «москвичами», «жигулями», «запорожцями», котрі скупчувалися й не могли дати собі раду, з відчинених дверцят водії висували босі ноги, ступали в дощову холодну воду, йшли одне до одного, радилися, що робити, а цієї миті поруч спокійно проїжджала на високих амортизаторах «нива» чи вантажівка, й водіям, які стояли по коліна у воді, нічого не залишалося, як тужливо дивитися на цей переможний рух могутніх коліс. Від постійної вологості в такі дні знову боліла голова, вона нагадувала розпечений казан, у якому нуртував біль, і мене тягнуло блювати, мати до лоба прикладала великі листки капусти, але це не допомагало, тільки міцні таблетки й сон рятували від цих неприємностей. Ті роки я дуже любив, бо тоді часто вмирали генеральні секретарі, і в країні оголошували жалобу, а нас звільняли від тортур іти до школи, можна було нічого не робити, лише дивитися похорони, балет по телевізору і слухати по радіо класичну музику. Несподівано телефонує вбитий Коновал. Важко його чути. Таке враження, що він не може говорити, лише бубонить у слухавку.
«Чюєш…», — тихо каже Коновал. Пауза. Я терпляче чекаю, але цей мудак, мабуть, втикає і йому все по–барабану.
«Альо! Ти шо, заснув?» — запитую голосно, аби він повернувся до реальності.
«Толя? Ти щось казав?» От вівця тупорила! Піт на яйцях бабуїна! Коновал знову пропадає, у слухавці чути шум, тріскіт, грюкіт, наче падає телефон.
«Алло! — гукаю я. — Алло!» Невдовзі народжується повільне, нетривке сопіння, а за ним голос Коновала.
«Толя…»
«Шо «Толя»?»
«За тиждень поїдеш зі мною?»
«Куди?» — одразу насторожуюся, бо Коновал у мене ніколи нічого не просив. Цей мудак здається знову втикає. «Альо… не втикай» — кажу йому.
«У село, поїдеш? До Сави. Я його за яйця взяв, і він мені плантар покаже», — глухо говорить Коновал. Кінь педальний. «А хулі? він тобі ж висить? а? висить?»
«Ну мені висить, а не тобі?»
«А тобі для мене шкода? якшо не хочеш з нього брати, дай мені… і я візьму».
«Всьо нормально», — кажу йому, все це починає дратувати.
«Ідеш?»
«Да»; пауза. Чьо я погодився? Не знаю. Кожен день висіти на хаті й нічого не робити — харить. Доклеюю верхній лівий кут стіни картинками. Залишилося небагато. Вчора біля гастроному «Київ» у кіоску «Союздрук» купив два номери польської «Kobieta» і звідти вирізав кілька симпатичних мордочок курв із гарними цицьками під купальниками. Невдовзі знову телефонують. Знову Коновал. Він говорить, що йому на вечір треба хата, старенький, виручай, я прийду не сам.
«Тобі нада варити?».
«Да. Але ти не переживай. Всьо буде нормально».
«Хочу вірити».
«Я двох бабасьок приведу».
«Сподіваюсь, не триперних?»
«Ображаєш, я схожий на балабола? а?»
Поки вони не припхалися, швидко прибираю: брудні шкарпетки, футболки, труси, які лежали на підлозі у ванні, закидаю в пральну машинку, на кухні мию гору брудного посуду, у своїй кімнаті більш–менш наводжу порядок. Приймаю душ і все таке інше. Біля дев'ятої вечора підвалюють. Коновала трохи попустило, говорить жвавіше, а на жовтому обличчі де–не–де пробивається рум'янець. Дві сцикухи, які прийшли з ним, виглядають дещо затасканими. Ту, котра менша на зріст і має чорне фарбоване волосся, я раніше з Коновалом уже бачив. У неї, як завжди, ноги із синцями, під нігтями бруд, несвіжий, поношений одяг і тупий, ганюрський макіяж. Інша виглядає привабливіше, ненафарбована, одягнута просто: у кремову футболку на короткий рукав, з–під якої випинаються два симпатичних соски, і в катонові блакитні шорти, в яких торочаться нитки. Мене одразу приваблюють її губи: маленькі, але повні, навіть виникає бажання їх поцілувати. Коновал, мудак, одразу біжить на кухню, шукати баняки, іншу хуйню для «хімії», забуває нас познайомити.