Пацики

Тролейбус виїжджає на міст через колії, неподалік від залізничного вокзалу, на вибоїнах нами добряче трясе. Ми їдемо біля центрального стадіону, потім доїжджаємо до магазину «Обнова». Я думаю про смерть Мавпи. Да, часи міняються, ніхто не знає, що буде завтра. їдем о біля ресторану «Росія», в якому ще в середині 80–х пацани відпиздили Валерія Лєонтьєва; шо він тут робив? — здається, приїздив на гастролі, да–да — на гастролі, здається, він тоді годував на столику цуценя з тарілки, і пацанам це не сподобалося. Пауза. Гарні були часи… Я згадую Мавпу, коли він ще не спився… Сава, посміхаюся, він запитально зиркає невпевненим поглядом, дружньо штовхаю його плечем: чьо, боїшся? а? очко рип–рип?