«Ілюстрована Історія України»

В сих оповіданнях богато переборщено. Але вони дають нам по-нятє про се київське дозвіллє. І воно притягало до себе людей смілих і відважних, котрі не бояли ся йти в дикі степи, на зустріч Тата-ринови—готові були бити ся з ним, аби тільки користати з богацтва й свободи тої безпанської землі. З Київського Полїся і з дальших земель-з Волини, з Білоруси, кождої весни сунула силалюДейдо Київщини і росходила ся по тутешніх просторах, займаючи ся ловлею риби, звіра, пасічництвом. Збирали ся в ватаги, вибирали собі отамана, запасали зброї й усякого припасу і з ранньої весни рушали в степові „уходи", щоб там господарити до пізньої осени, а потім з запасами мс,іу, риби, шкір, коней чи иньшої худоби вертали „на волость". Але на волости чекали їх урядники старостинські і за право користання л. ухилів" відбирали добру паііку на замок, і то найкращої здобичи. Тому сміливійші не вертали ся на зиму до замків, а зимували в степу. Иньші зіставали ся зимувати при подніпровських замках, иньші вертали ся до дому. Для одних сс був спосіб поправити своє господарство, вибравши ся раз — другий в степи на здобич; иньші втягували ся в таке уходництво, воно ставало для них звичайним джерелом прожитку, іі вони лишали ся поблизу, при котрімсь замку, або і в степах.

Звало ся се козацтвом, а ті що ним промишляли козаками. Офіціально се означало промисли в степових уходах, рибальство, ловецтво і бжільництво. Але з такої офіціальної стежки воно звичайно переходило на неофіціальну, що звала ся „лупленнем чабанів татарських" або турецьких. Вистерігаючи ся Татар в степах, в кождій хвилі приготовані відборонити ся від їх нападу, наші промисловці не минали також нагоди поживити ся і собі від Татар, коли по своїй стороні чули силу й перевагу: погромити невеличку ватагу татарську, застукавши її де небудь в пригіднім місці, відогнати татарський табунець, або овець стадо, тай пограбити караван купців турецьких чи вірменських, якогось післанця московського або й литовського, післаного „з подарунками", або й городок турецький чи татарський погромити. Відси й назва козацька: слово козак широко розповсюднене у народів турецького кореня; воно було уживане у Половцїв і досі вживаєть ся у турецько-татарських народів, а значить волоцюгу, що промишляє війною й роз оокм. Прикладало ся воно до степових волоцюг татарських, перейшло й на наших українських.