Сакрал
- Автор: Хомин Iрина
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3342-0
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Сакрал». Краткое содержание книги:
У світ живих із мороку прийшла давня могутня сила, здатна відтворитися через людську особу. Багато століть назад цю силу не зміг зупинити єгипетський жрець, хоч і знав про неї все. У теперішнім часі заради клятви покійній дружині проти цієї сили бореться хранитель древніх знань, але апостолом демона виявляється талановита дівчина, яка може стати видатною художницею…
Його відсутність була якоюсь недоречною. їй не хотілося снідати самій.
Накинувши той самий махровий халат, спустилася в кухню, увімкнула електрочайник і заглянула у величенький сніжно-білий холодильник. Все, що хочеш, навіть готувати не треба — і вуджене м'ясо, і рулети, і напівфабрикати, які варто лише розігріти в мікрохвильовій печі. На противагу її холодильнику — тут цілий магазин.
Але нічого не хочеться.
Взяла з полички рум'яний червоненький персик і з насолодою надкусила його, відразу пригадалася сценка біля каміна, і тиха усмішка заполонила губи.
Поснідала справді по-англійськи, крім персика вмістилася лише кава, та й то невеличка чашка.
Радіо сповіщало останні новини, що трапилися у світі, час від часу перериваючи трагічні повідомлення недоречною веселою музичною заставкою. Для цього світу це норма, хіба можна придумати щось інше? І Тереза, як і тисячі інших людей, не вельми задумувалася над скоромовками дикторів. Хтось черговий раз пророкував загибель світу — як завжди протягом віків; десь пішли мільярди на вирощення клона вівці в пробірці, а десь тисячами вимирали люди від голоду і примітивних вірусів, бо економічна війна забрала в них усе. їм хоч би один мільярд з тих, що віддали вівці.
Тереза тут же згадала недавно почуті новини про відкриття чергового притулку для бездомних кішок, тоді як у країні на кожному кроці трапляються бездомні люди, бомжі, а ще скільки на межі через безробіття?
— Усе ж у нашому досконалому світі щось не так, — задумливо мовила дівчина.
Чому б це?
Дивлячись у вікно, вкрите коротенькою призбираною фіранкою, Тереза вирішувала, як діяти далі. В неї своє життя, нарешті їй усміхнулося справжнє жіноче щастя, і залишається лише перевезти речі до її нової оселі. Хотіла зробити це разом з Борисом, але, схоже, він має недобру звичку зникати. А може, хоче, щоб на нього завжди чекали. Жаль, досі не взяла номер мобілки. Навіть соромно комусь сказати.
Нічого.
Сидіти вдома і дивитися телевізор Тереза не збиралася, вирішила заїхати до батька, а потім до себе. Поки збере речі, Борис повинен повернутися.
Дві невеличкі троянди, зовсім ще пуп'янки, висковзнули з протягнутої руки і впали на холодну надмогильну плиту. Не міг сказати, чому не поклав, як завжди, а просто… кинув.
Її улюблені квіти.
Росою з пелюстків спадала вода на камінь — холодний темний надгробок. І в тій росі відбилося сонце, крихітне і непомітне, зовсім беззахисне, мов самі темно-червоні квіти. Простягнув був руку, аби поправити їх, але передумав. Нехай лежать так, розкидані.
Тут завжди було безлюдно, інколи здавалося, що й на цвинтар неподалік не навідуються люди. Збудували близьким малесенькі кам'яні домівки і відреклися. І тільки вітер щодня пролітає поміж травами і шепочеться з птахами та деревами.
— Привіт, кохана, — неголосно мовив Борис, притулившись спиною до плити: не міг дивитися на могилу, все одно що в очі. — Сьогодні чудовий день, правда? Я пам'ятаю, тобі подобалася така погода. Ти так любила в спеку купатися в озері. Я все пам'ятаю, кожну мить від дня знайомства з тобою. Завжди пам'ятатиму…
Знову обіцянки.
Не стримав клятви і знову щось обіцяє.
Як же важко сьогодні говорити! Ніколи так не було, завжди біг до неї від світу людей, щоб виговоритися. А тепер це так складно.
— Пам'ятаєш, я розповідав тобі про Терезу? Дівчинку Марти… — осікся від лестивості власного голосу. — Звичайно, пам'ятаєш… Як же ще. Вона не апостол. — Сам не знав, кого намагається переконати. — Вона… — Вирвав жмут трави і нервово почав дрібнити його на шматки. — Вона хороша мила дівчина, майбутнє мистецтва, таких берегти треба, вона ніколи нікому не заподіє зла! До цієї справи Тереза навіть менше причетна, аніж ти. Вона ніколи не читала тієї чудо-літератури, що прирекла тебе на смерть, вона заслуговує на життя! — Черв'ячок, ймення якого сумління, дер душу зсередини, вимагаючи позбавитися відчуття провини, і Борис обрав далеко не найкращий спосіб. — Це ти все почала. Твоя непосидючість привела до ритуалу. Що саме ти хотіла довести?! Ти прирекла стількох людей на мученицьку смерть! — Тон став раптом грубим і жорстоким, майже з ненавистю. — Мовчиш? Ти завжди відмовчуєшся, коли до тебе говорять, ти не хочеш відповідати за свої помилки! Ти вбивця, Діно!
Він не міг бачити, як з граніту з-поміж написів імені виділилась малесенька краплина, схожа на ті, що падали з троянд. Стекла, залишаючи за собою нерівний прозорий слід, схожий на сльозу на щоці. І навіть вітер, що гуляв полем, не міг висушити її.