Таємниця країни Суниць
- Автор: Полонський Радій
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця країни Суниць». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
Діти вискочили на балкон. Ой, що на світі коїлося, що робилося!
Ось що тут коїлося.
Зграйка горобців, що висіла нерухомо над деревцем, затріпотіла крильцями і всілася на гілки, а саме деревце залопотіло листочками; всі люди рухалися: хто не закінчив слово — тепер його закінчив, хто завмер, піднявши ногу, тепер ступив нею на землю і покрокував своєю дорогою, а хто тільки почав посміхатися — тепер уже посміхнувся на весь рот.
І знову потекли по проспекту дві зустрічні лавини автомашин, тролейбусів і автобусів…
З під’їзду вийшла примхлива бабуся і, знявши з носа окуляри у металевій оправі, підозріливо озирнулася. Звела очі угору й побачила на балконі дітей. Ганнуся їй сказала:
— Добрий день, бабусю Дерібо!
— Хулігани, — енергійно відповіла бабуся. — Як ти мене назвала?
— Добрий вам день, Неоніло Семенівно! — уклонився їй Петрик.
Степанко теж невміло уклонився і запитав:
— Скажіть, будь ласка, як поживає папуга Аристарх?
— Як поживає! — вигукнула примхлива бабуся. — Як він може поживати! Сидить у своїй клітці і вимагає з мене морозива! Оце й біжу.
Неоніла Семенівна одягла окуляри, повернулася і пішла. Та раптом озирнулася на дітей і виразно підморгнула їм веселим круглим оком.
Пріся терлася боками об ноги Петрика і Ганнусі і голосно муркотіла. По двору швидко бігав невтомний такса Джулька. На перильця балкона сіли два однаковісіньких шпаки і засвистіли. Вони зовсім не боялися дітей і кицьки, але говорити, звичайно, не вміли.
Із свого ранкового походу в гастроном повернувся Ходючків дідусь Андрій. І він був зовсім не дід, [а високий сильний чолов’яга з чорною чуприною і світло-блакитними добрими очима. Він поставив господарську сумку в кухні на стілець і ступив до кімнати, де зібралися діти. В цей час розчинилися на годиннику дверцята, визирнула Зозуля і рівно десять разів проспівала: «ку-ку!» Дідусь Андрій зиркнув на свого наручного годинника і сказав:
— Десять годин. Як завжди, точно. Так-от, діти, ми з Петриком їдемо в аеропорт зустріти тата й маму. А ви можете провести нас до машини.
— Поїдете Умпарарою?
— Атож.
— Куди йому! Він сьогодні так вимотався!..
Щоб він ще чого не бовкнув, Сміхоша заторохтіла:
— Ді-і-іти! Феофеофанчик закрився і відпочиває! Дивись, Маєшу, дивись!
— Як ти сказала? — здивувався дідусь.
— Це я — Маєш, — пояснив Степанко. — Відомий хуліган.
— А не схоже, — сказав дідусь.
— Мабуть, він перевиховався, — усміхнулася дівчинка.
Степанко промовчав і знічено опустив очі. Дідусь підозріливо огледів усіх одне за одним і проникливо запитав:
— Слухайте, діти, якісь ви сьогодні не такі. Ану, викладайте: що тут сталося?
— Діду! Ти мені віриш? — запитав Ходючок.
— Як і ведеться між справжніми чоловіками, — відповів дідусь.
— Так-от: нічого ніде не сталося.
— Тоді я пішов заводити машину, — сказав дідусь і вийшов.
— Але ж ти сказав дідусеві неправду… — прошепотіла Ганнуся.
— Ні, я сказав правду, — відповів Петрик. — Все, що з нами сталося, було поза часом! А це все’дно, що нічого не було. Казка та й годі.
Усі спустилися вниз і підійшли до автомобіля, дідусь Андрій розчинив дверцята і сів за кермо, а Ганнуся тонесенько заспівала:
І тоді Умпарара приязно глянув у личко дівчинки і лукаво блимнув підфарниками.