Історичні витоки українського лицарства

Отже, за десять років існування незалежної (формально? чи реально?) Української держави, попри всі її проблеми і втрати, є в неї і вагомий доробок. Автор вважає, що до нього можна віднести і внесок українців у світове військове мистецтво в контексті українського державотворення. А саме: відмова України та її Збройних Сил від ядерного статусу; своєрідний підхід до перетворення частин імперських збройних сил в пострадянське національне військо, з поступовим становленням на його базі професійної, сучасної боєздатної армії; активна і реальна співпраця української армії з Північно-Атлантичним блоком, що сприяє активізації процесу порозуміння у Східній Європі зокрема і у світі в цілому; участь українських парамілітарних об'єднань, а саме бійців УНСО. в локальних конфліктах у Придністров'ї, Абхазії, Чечні, розробка і впровадження ними (під час бойових дій та вишколу молоді) сучасної національної військової тактики і стратегії, бойового мистецтва в локальних конфліктах (громадянських війнах).

У своєму невеликому дослідженні ми намагалися показати внесок українців у світове військове мистецтво в контексті національного державотворення, а також як зароджувалися, розвивалися і які етапи у своєму становленні пройшли мілітарна культура і бойове мистецтво вітчизняних збройних формувань. Протягом багатьох століть прото-українські, праукраїнські і українські військові підрозділи та їх керманичі не тільки відігравали визначну роль у формуванні і становленні незалежної України (антської, київської, козацької, унеерівської і сучасної), але й зробили вагомий внесок у світову мілітарну культуру.

А саме: прапращури українців уперше в Європі приручили коня і використали його в мілітарних цілях, прото- і праукраїнські збройні формування проводили стратегічні наступальні дії для оволодіння Балканськпм півостровом (так звана слов'янська експансія на Балкани), тактичні операції — пересування і захист за допомогою табору з возів, швидкісне форсування рік, проведення розвідувальних акцій, вміння тривалого перебування під водою.

Українське дружинне лицарство Київської Русі розвивалося в річищі євразійського мілітарного мистецтва і мало свої оригінальні здобутки. Це — лицарський виклик ворогові Хочу йти на ви київського правителя Святослава і використання його князем залежно від обставин; поєднання пасивної (будівництво фортифікаційних споруд) і активної (ведення бойових дій на ворожій території) форм боротьби з кочовим степом; застосування потужного сильного удару для остаточного розгрому військових загонів ворога у першому ж бою — так званий руський бій.

Українське козацтво постало і сформувалося на дружинно-лицарських засадах Київської Русі-України. Активно використовуючи надбання своїх попередників і взаємодіючи з сусідами, українці мали такі напрацювання: доцільне використання військових елементів мілітарної культури в державному будівництві: морально-духовні аспекти козацької філософії; розвиток козацької педагогіки в ім'я виховання фахового воїна — захисника України (так званий інститут джурів); створення Запорозької Січі як військового і духовного центру (осердя) українського козацтва; діяльність козацької чорноморської флотилії; тактика найкращої в Європі козацької піхоти (прицільний інтенсивний мушкетний вогонь, швидкий перехід від оборони до наступу і навпаки); застосування рухомого табору з возів; розвиток тактичної і стратегічної військової думки козацькими полководцями взагалі і Б.Хмельницьким зокрема; високий рейтинг українських козаків як найманців у західноєвропейських арміях.