Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Доки був живий, Ізидор вважав за необхідне надавати постійну матеріальну допомогу своєму братові, такому безпорадному в житті й приреченому без подібної підтримки на постійні нестатки. Він цінував його талант маляра-рисувальника, а наприкінці свого життя також визнав його письменницький талант — хоча не розумів братового письменства, — коли літературна критика, а ще раніше захоплений відгук Налковської визнали за його літературними творами високий ранг таланту. Львівське помешкання Ізидора Шульца було обвішане образами й рисунками Бруно. Там були олійні портрети Ізидора — в профіль — і його дружини, а також Якуба й Елли у віці 11–12 років, повнофігурні композиції сидячи, окрім того, великий портрет Елли, тоді п'ятнадцятирічної, в голубій сукні з трояндою. А ще там зберігався великий олійний образ формату приблизно 100x120 см, виконаний у різних відтінках червені, «Прибуття Месії», подібний за тематикою й композицією до начерків, наявних у Другій осені. Подібні розміри мав образ (акварель чи пастель), на якому була зображена молода жінка в старосвітській блакитній сукні, яка піднімалася палацовими сходами у супроводі старшої дами. Біля підніжжя тих сходів єврей у халаті з книгою в руках схилявся в низькому поклоні. Був також невеликий олійний образ «Божевільня», виконаний у червоно-пурпуровій тональності, з постатями, подібними до тих, які сидять за столом на рисунку, репродукованому в Регіонах великої єресі. В «Божевільні» ці постаті вихиляють крізь вікна будинку свої цибулясті голови. Окрім того, у львівському помешканні зберігався серед іншого рисунок-пам'ятка: твір шестилітнього Бруня, виконаний на пожовклому папері. Під старим деревом із товстим стовбуром, либонь під вербою, сидить згорблений старець із дуже довгою бородою. Рисунок той мав назву, яку дав йому кількарічний автор: «Господь Бог». Окрім цих образів, були ще численні гравюри з Ідолопоклонної Книги та окремо — вся Книга в теці.

«Обов'язком» стрийка Бруно, як згадував його небіж Якуб, під час гостювання у брата у Львові було малювати портрети дітей, з якими він перебував у ближчих стосунках, аніж із дорослими, оскільки міг фантазувати, а малі слухачі й співрозмовники краще його розуміли. Він часто снував казкові оповіді про пригоди на безлюдному острові. Ці контакти дітей Ізидора зі стриєм траплялися майже винятково у Львові. У Дрогобичі львівські родичі побували заледве пару разів, у тому числі, на похороні Генрієти, матері Бруно та Ізидора. Ізидор, попри всю свою прив'язаність до родини, відчуття своїх зобов'язань перед нею, вважав, що атмосфера дрогобицького дому є «нездоровою» і для дітей невідповідною. Несамовитий світ дядечкових фантазій, нервово хвора сестра Ганя, ба навіть переповнена добротою бабуня Генрієта, яка годувала домашніх мишей сиром, бо не могла їх убивати, а не хотіла, щоб ті з голоду виїдали їй запаси в коморі, — увесь той замінований хворою тишею дім не здавався Ізидорові місцем, яке б мали відвідувати його діти.