Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Марґарита вже одяглася, причепурилася, відпустила всіх своїх дам та служниць і зараз просто вертілася перед дзеркалом, милуючись собою і захоплюючись своїм чудовим вбранням. Зверталася вона до єдиної, крім неї самої, живої істоти в кімнаті. То була радше подруга, ніж фрейліна принцеси.
Невисока чорнява дівчина років п’ятнадцяти, чия лагідна врода губилася в яскравих променях сліпучої Марґаритиної краси, вийшла із задуми й перевела свій замріяний погляд на принцесу.
— Прошу пані. Ви щось казали?
— Мені стало цікаво, що ж такого особливого ти побачила у вікні?
Дівчина, яку звали Матільда, збентежено опустила очі.
— Нічого, пані. Нічого особливого. Просто… Просто я задумалася.
— Про що?
— Про що? — розгублено повторила Матільда. — Здається, ні про що.
— Як же так? — запитала Марґарита.
— Не знаю, пані. Ніби й думала про щось, та вже не пам’ятаю, про що.
Марґарита кивнула:
— Атож, буває. Особливо в твоєму віці. Але надто вже часто ти заносишся за хмари, — додала вона з легким докором, — і зовсім не чуєш, що я тобі кажу.
— Мені дуже прикро, пані, — винувато мовила дівчина. — Даруйте. Мабуть, ви щось сказали, а я не розчула?
— Я запитала, чи гарна я сьогодні?
— Ви прекрасні, як завжди, пані, — щиро відповіла Матільда. — Від вас очей не можна відвести.
— Обережніше, любонько! — грайливо погрозила їй пальцем Марґарита. — Ти не дуже заглядайся. У твоєму віці час уже придивлятися до хлопців… — Раптом вона спохмурніла, відійшла від дзеркала, сіла в крісло і сумно зітхнула. — Тільки було б до кого придивлятися. Всі чоловіки такі негідники… Аби ж ти знала, які вони негідники!
За три роки служби у принцеси Матільда, дівчина розумна й тямуща, добре вивчила її вдачу, і ці симптоми були їй знайомі. Вона присіла поруч Марґарити і співчутливо спитала:
— Ви посварилися з паном Раулем?
Марґарита обурено пирхнула:
— Та хто він, власне, такий, щоб я з ним сварилася! Він просто впав у немилість, і сьогодні вранці я звеліла йому забиратися геть з моїх очей. Останнім часом він знахабнів понад усяку міру, уявив себе володарем мого серця, надумав указувати мені, щó я маю робити, намагався попихати мною. Гадав, що раз спить зі мною, то вже велике цабе… Певніше, спав, паскудний негідник! Відсьогодні я не хочу ні бачити його, ні чути про нього. Я наказала прогнати його з палацу і з міста, нехай він повертається до свого маєтку і там… — Марґарита сказала, що, на її думку, має робити пан Рауль у своєму маєтку, але з делікатності ми замінили її слова крапкáми.
Матільда розпачливо закотила догори очі, однак промовчала. А Марґарита, скрушно зітхнувши, продовжувала:
— Втім, я теж гарна, раз дозволила цьому нікчемі запаморочити мені голову. Так мені й треба! А спочатку він був такий милий зі мною, такий лагідний, такий чарівний… Ах, золотце! Всі чоловіки такі підлі створіння, просто жах бере. Для них не існує безкорисливого кохання, з усього вони хочуть мати зиск. Якщо хтось подобається мені, я мало зважаю на те, яке положення він займає. Мені потрібна тільки його любов, а натомість я дарую йому свою — проте йому цього замало. Чому така несправедливість? Чому?
— Можливо, тому що ви принцеса?
— Авжеж, я принцеса. І водночас я жінка. Мені не всміхається владарювати в ліжку, я волію віддаватися — і віддаюся. Для мене в цьому вся суть кохання. А дýрні-чоловіки сприймають це так, що я належу їм цілком, душею та тілом. Спочатку їх, звісно, насторожує і стримує, що на людях я ставлюся до них, як принцеса до своїх підданих, та минає зовсім небагато часу, і всяк, з властивою чоловікам марнославністю, забирає собі в голову, що моя зверхність над ним лише вдавана, позірна, що досить йому прикрикнути на мене, і я враз скорюся його волі, виконуватиму кожну його забаганку.