Знамення Долі

Так що я кинувся бігти щодуху.

Лінія вогню загиналася навколо, немов беручи мене в величезне кільце.

Я не зупинився, щоб помилуватися чарівною відточеністю її руху, тому що до того часу дим і жар помітно посилилися.

Крізь тріск полум'я мені всеще чувся тупіт копит. Очі мої стали наповнюватися сльозами, а струмені диму ще більше погіршували видимість. І знову я не зміг виявити того, хто підготував і привів у дію цю вогняну пастку.

Але на цей раз сумнівів бути не могло — земля явно дрижала від тупоту якоїсь істоти з копитами, що наближалася до мене.

Полум'я злетіло і стало підніматися все вище. Коло поспішно стало замикатися.

Я вже став прикидати, як мені відобразити нову небезпеку, коли крізь просвіт у вогненній стіні влетіли кінь і вершник.

Вершник щосили натягнув поводи, але гнідий кінь явно був не дуже радий настільки близькому сусідству з вогнем. Він ошкірився і натягнувши вудила, кілька разів спробував встати на диби.

— Швидше! За мою спину! — Крикнув вершник.

Я поспішно стрибнув на коня.

Вершником виявилася чорнява жінка.

Я лише мигцем побачив її обличчя. Їй все ж вдалося повернути коня в тому напрямі, звідки вона прискакала, потім вона смикнула поводи. Гнідий пішов вперед, але раптово встав на диби.

Я ледве втримався на його спині.

Коли його передні копита знову торкнулися землі, кінь кинувся в бік просвіту, але майже біля самого полум'я він знову закрутився дзигою.

— Прокляття! — Почув я крик вершниці.

Вона відчайдушно смикала поводом.

Кінь знову розвернувся і голосно заіржав. З його рота полетіла кривава піна.

До того часу вогняне коло майже зімкнулося, дим ставав все густішим. Вогонь був зовсім поруч, а я нічим не міг допомогти, хіба що пару разів як слід штовхнути коня каблуками в боки, коли той знову помчав по прямій.

Він увірвався прямо у вогняну стіну, ледь не зупинившись. У мене поняття не було, наскільки широка в цьому місці смуга вогню. Я відчував, як полум'я лиже мої ноги, мене огортав запах спаленого волосся.

Потім кінь знову встав на диби, вершниця закричала, і я зрозумів, що на цей раз мені не втриматися.

Я падав. Саме в цей момент, ми прорвалися крізь стіну вогню туди, де вогонь уже пройшов, залишивши за собою попіл і дим. Я звалився в чорне і гаряче, в повітря піднялася хмара попелу.

Я перекотився на лівий бік, задихнувся в рвучому легені кашлі та інстинктивно закрив очі, коли попіл метнувся мені в обличчя.

Потім я почув крик жінки і насилу піднявся, намагаючись протерти запорошені повіки. Зір повернувся до мене як раз вчасно, щоб я зміг побачити гнідого, що піднімався з землі, мабуть, з того місця, де він тільки що підім'яв під себе вершницю. Кінь миттю помчав геть, зникнувши серед хмар диму. Жінка залишилася нерухомо лежати, і я кинувся до неї. Ставши на коліна, я скинув з її одягу іскри і перевірив, чи дихає вона і є пульс. У цей момент її очі відкрилися, і я здригнувся, побачивши в її застиглих зіницях смерть.