Знамення Долі

Сидіти і чекати, поки тебе спробують убити — це все одно. що терпіти скалку в задниці. Але сьогодні було тридцяте квітня, і, само собою, все повинно було відбуватися, як звичайно. У мене пішов деякий час на те, щоб розібратися, що відбувається, але тепер я знав, по крайній мірі, коли ЦЕ повинно трапитися в черговий раз. До цих пір я був надто зайнятий, щоб що-небудь зробити з цього приводу, але зараз моя робота була закінчена, і я залишався тут лише через ЦЕ. Я відчув настійну необхідність перед від'їздом розібратися нарешті з цією історією.

Я вибрався з ліжка, наніс візит у ванну, прийняв душ, почистив зуби, тощо.

Я знову відростив бороду, тому голитися мені не було потреби. Сьогодні на відміну від того самого дня тридцятого квітня три роки тому я не сходив незрозумілою тривогою. Тоді я прокинувся з головним болем і немов від неприємного поштовху, швидше відчинив вікна, кинувся на кухню і виявив, що всі пальники відкриті на повну котушку, але не горять. І на 30 квітня дворічної давнини сьогоднішній день не був схожий — тоді я прокинувся ще до світанку через запах диму. Виявилося, що в будинку пожежа…

У всякому разі я намагався не ставати під люстру — адже лампочки могли виявитися наповненими чимось, що горить. Замість того, щоб включити світло, я по дорозі всі вимикачі перевів в положення «викл». І поки що за всіма цими діями нічого не послідувало.

Як правило, я з вечора налаштовую реле часу кавоварки, але сьогодні вранці я не хотів пити кофе, як був би зварений без мого нагляду. Тому я поставив на плиту кружку з водою, насипав каву і, чекаючи, поки вода закипить, почав перевіряти укладені речі. Все, що представляло для мене цінність, вмістилося в двох середніх розмірів ящиках — одяг, книги, кілька картин, деякі інструменти, кілька сувенірів та інша дрібниця.

Я запечатав обидва контейнера.

У рюкзак увійшли зміна білизни, спортивний легкий светр, хороший покет-бук і пачка чеків для подорожуючих. Йдучи, я залишу ключ у домоправителя, щоб він міг поселити в звільнену квартиру нового наймача.

Джоггінгом цим ранком я не займався.

Поки я неквапливо попивав каву, походжаючи від вікна до вікна і уважно обстежуючи вулицю внизу, а також будівлі на протилежній стороні — минулого року хтось спробував застосувати гвинтівку — подумки я повернувся до того часу, коли ЦЕ трапилося вперше.

Сім років тому, ясним весняним днем, я спокійно йшов вулицею і раптом, ні з того ні з сього, вантажівка, яка мчалася по дорозі, повернула, перестрибнула через бордюр тротуару і ледь не впечатала мене в цегляну стіну. Мені в останній момент дивом вдалося відстрибнути і відкотитися убік. Спочатку мені цей випадок видався всього лише одним з тих нещасних, але дурних пригод, які час від часу втручаються в наше звичайне життя.

Однак на наступний рік, в той же самий день я пізно повертався додому від однієї своєї знайомої, і мені зустрілась малоприємна трійця незнайомців — один з ножем, а двоє з обрізками труб. Цікаво, що при цьому вони навіть не обтяжували себе до такої простої і повсякденної ввічливості, як попросити мій гаманець, а відразу приступили до справи.

Я залишив їх лежати біля порога найближчого магазину і тільки на наступний день — хоча всю частину зворотного шляху я розмірковував про те, що сталося — я згадав, що вчора була якраз річниця події з вантажівкою. Але тоді я відмахнувся від цієї думки, пояснюючи те, що сталося, простим збігом, хоча і дивним. Але вже випадок з бомбою в посилці, яка рознесла половину сусідньої квартири на наступний рік, змусив мене замислитися над імовірнісним характером реальності — можливо, ця характеристика піддавалася перенапруженню поблизу від мене? Події наступних років внесли деяку ясність у те, що відбувається.

Комусь приносило задоволення робити спробу замаху на мене один раз в рік — загадка вирішувалася дуже просто. Спроба не вдавалася, витримувалася пауза в рік, потім спроба відбувалася знову.

Все це здавалося якоюсь дивною грою.

Але в цьому році я теж захотів зіграти свою партію.

Мене зацікавило те, що він — втім, цілком можливо, що це вона або воно — ніколи не брало участі у всіх цих спробах особисто. Він волів хитрості — технічні пристрої, пастки, найманців… Цю особистість я маю намір тут і далі позначати великою літерою «П» — в моїй особистої термінології це могло означати «паскуду», іноді «придурка», оскільки «Х» занадто вже затерто і я не хотів би возитися з займенниками сумнівноі точності не відповідними реальності.