Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00091-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча». Краткое содержание книги:
Він уже трохи захмелів. Тепло і спирт робили свою справу.
— Коли вірити містеру Белчу, — почав Добриня підкреслено серйозно, звертаючись до Касяна, — то через Кребса вони і загинули. Патрік… Чи то пак, містер Белч говорить, що рядочком усіх трьох поховав. Ми розрили… А його нема… Льотчики на місці, а третього, як корова язиком злизала.
Калікін підвівся.
— Де вони зараз? — спитав, ставлячи на стіл недопиту чарку.
— Хто де… — розвів руками Петро. — Містера, як я зрозумів, Ніночка в лікарню повезла.
— У нього серце… Приступ, — пояснила Людмила.
— А дочка і шкіпер, мабуть, на шхуні, — вів далі Добриня. — Дуже вже цей містер Белч розхвилювався, коли побачив, що нема на місці того Кребса. Розумієш, там якась історін н ним приключилась. Його несправедливо нібито звинуватили…
— В чому?
— Шкіпер щось пояснював Баті, та я не все чув.
— Звинуватили його в тому, — сказала Людмила, — що він нібито спричинився до смерті Кребса, якого там вважають героєм. А його син…
— Так, так, — втрутився Добриня, — син повірив у те, що його батько зрадив інтереси нації, і… Ну, там… Пішов з дому і став хіпі. Містер дуже переживає за сина.
— Нам треба летіти у Баренцбург. — Касян заходився крутити ручку польового телефона. — Я дещо знаю про цього Кребса. В могилі, біля літака його давно нема.
— І ти знаєш, де його труп? — з надією спитав Добриня.
— Знаю. Але…
Касяна перервав телефонний дзвінок, він зняв трубку.
— Андрій? Так, це я… Що там синоптики? Я-то бачу, а що вони обіцяють?… Зрозумів. А Самохін?… Де-де? Та-ак!.. Що ж, будемо чекати погоди. — Він поклав трубку. — Погані наші діла. Насувається буран, а Самохін з льодовика махнув прямо на Баренцбург. У нас сідати побоявся, боковий вітер понад шість балів.
— Заливає Самохін. Це він до своєї Дуні чкурнув, а киває на вітер… То що, може, ми з вами на лижах пробіжимося? Га?
Людмила тільки головою похитала, а Касян сказав;
— Ні, Петре Степановичу, дочекаємось, поки стихне.
Він присів до вікна, вийняв свою ескімоську люльку, взяв з полиці пачку «Золотого руна». Добриня бачив, що хазяїн дуже хвилюється. Пальці автоматично притоптували тютюн, а думками він був далеко. І якби не запитання Людмили, певне, надовго забув би про гостей.
— А що тобі відомо про цього Кребса?
— Тільки деталі… Проте, здається, вони можуть зв'язати всю цю історію. — Касян клацнув запальничкою і розкурив від її довгого язичка люльку. Потім узяв з полички кілька розпечатаних конвертів і поклав їх перед собою. Далі вів, ніби роздумуючи вголос: — Це я отримав сьогодні з Хаммерферста. Мій друг Людвіг Улл на моє прохання зібрав дані відносно об'єкта «Вікінг», в охороні якого до року служив майор Еике, він же англійський розвідник Мартін Кребс… Справа в тому, що я вже досить давно працюю над книгою про події і людей того часу. Мої норвезькі друзі допомагають мені матеріалами, щоб розказати людям, як усе те тоді було. Інгрід, Людвіг і, до речі, Патрік… Усі ми воювали тут на острові в загоні Уве Люнда, і нам є що згадати. Проте пам'ять — це одне, а документ — друге. Лише почавши писати книгу, я відчув, що події, учасником яких я був, бачаться мені ніби з якогось одного боку, а тільки особистих вражень недостатньо для об'єктивного відображення факту. Ось і ця історія з Кребсом-Енке торкнулась моєї долі. В ній є такі грані, про які я довгий час змушений був мовчати, більше того, навіть підписку давав, що мовчатиму. Було й таке. Однак час згодом відкриває нам найглибші свої таємниці. Мабуть, прийшла пора розкрити і цю… Ось тут Людвіг прислав витяги з документів, що зберігаються в архівах Осло. Бачите, і там це вже перестало бути секретом, значить, і нам нема чого берегти під сімома замками. Вся ця історія стане більш зрозумілою, коли я почну ось із цього. — Касян взяв з полиці старий, потертий срібний портсигар і подав його Людмилі.
— Ось цей портсигар я знайшов літом п'ятдесятого… З того часу він лежить на полиці серед моїх знахідок.
Людмила, а за нею й Петро схилились над портсигаром, роздивляючись на його кришці хитро сплетені букви «Sh» і «L».
— Яка дивна монограма, — сказала Людмила.
— Всього дві букви, а ніби жучок з волохатими лапками.
Добриня натиснув на кнопку. Портсигар клацнув і розкрився. На внутрішньому боці кришки побачили напис. Петро підключив всі свої знання англійської мови і прочитав: «Стенлі Мак-Ллойду в день народження. 21 квітня 1959 року. Елізабет Смайлз».
— Мак-Ллойд… Мак-Ллойд… — повторював Добриня. — Це часом не його ініціали на кришці вигравірувані? «С» і «Л».