Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

У ті рідкісні вечори, коли друзям випадало сходитись у цій затишній вітальні, в оповідях Касяна історії оживали, і. тоді розсувалися стіни і всі трос; похитувались на заледенілому «Руслані», страждали з тими шістьма нещасними учасниками трагічної експедиції Нобіле, котрих понесла у безвість оболонка дирижабля «Італія». Разом з Нансеном і його супутником плавали на вутлому капці біля берегів Землі Франца-Йосифа, пішки чи на собаках пробивалися до Північного полюса, зимували в маленьких станках, де гірко пахло рибою, кислим звірячим салом, де сушились ведмежі шкури, де ніч і день горів закіптюжений жирник з нарванню. Герої цих захоплюючих розповідей ніби сідали з ними разом біля розпеченої чавунної пічечки і говорили відверто, як на духу, виважуючи причини невдач, говорили про мужність і боягузтво, зраду і честь, самопожертву і честолюбство людей, життям яких володіла мрія підкорення Арктики.

Сидів тут, бувало, і вигорецький розкольник Амос Корнілов, що побував на Шпіцбергені одним з перших. Це він відписав Ломоносову про «тамошние свойства» природи і промислів; курили тут свої люльки капітани казенних китобійних кораблів «Кольського риболовства», яке створив своїм указом Петро Перший; бував і лейтенант Нагурський, перший в історії авіатор, який літав над Льодовитим океаном на апараті, важчому за повітря; ділились радістю і бідами герої «Святої Анни» і «Геркулеса», «Фрама» і «Сєдова», «Літке» і «Чолюскіна». Від спілкування з цими непересічними особистостями на душі у Петра світлішало, проте кожного разу це світле почуття тьмяніло, коли він помічав, з яким захопленням слухає Калікіна Людмила. Власне, тому вони з Людмилою і бували частіше; у Семена на Чистому ручаї.