"Людина без нервів"

Боря підняв долоню до самого носа й зіскрібав з неї бруд указівним пальцем.

— Шкода, мисливцю, га? — спитав ремісничник.

— Гадаєте, ні! — прошепотів Боря.

Пасажири помовчали.

— Схоже, що й справді негарно виходить, — сказав басом вусатий робітник. Він спокійно сидів на своєму місці і курив, заклавши ногу за ногу, дивлячись на носок вимазаного глиною чобота.

— Що — негарно? — обернувся старший.

— Не для пустощів хлопець її везе. Убивати ніби й незручно.

— А що з нею накажете робити? — спитав громадянин у пенсне.

— Спіймати! «Що робити»! — відповів ремісничник. — Спіймати і віддати мисливцеві.

Увійшла провідниця з коцюбою. Вигляд у неї був войовничий.

— Тут іще? Не втекла? Посвітіть хто-небудь.

Лейтенант обережно взяв у неї коцюбу:

— Товариші, може, не будемо, га? Помилуємо гадюку?.. Гляньте на хлопчину: адже працювала людина, трудилася!

Збуджені пасажири мовчали. Старший витріщився на лейтенанта і почервонів:

— Вам сміх, товаришу, а нашого брата можуть притягти, коли з пасажиром що скоїться!

— А вб'єте гадюку, вас, татусю, за інше притягнуть, — серйозно сказав ремісничник.

— «Притягнуть»… — перекривила провідниця. — А це ж за що іще притягнуть?

— За псування шкільного майна, ось за що.

Навкруг дружно зареготали, потім засперечались. Одні казали, що в школі все одно не будуть тримати гадюку; другі твердили, що тримають, але під особливим наглядом учителя біології; треті погоджувалися з другими, але вважали за небезпечне віддавати гадюку Борі: а що як він знову випустить її в трамваї чи в метро!