"Людина без нервів"
- Автор: Сотник Юрий Вячеславович
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Вадим Дубенко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «"Людина без нервів"». Краткое содержание книги:
— Женько! Друже! — закричав він несподівано, вискочив на берег, обняв Женька й став качатися з ним по піску.
Коли Женько сяк-так від нього відбився, Сергій став сам стрибати і перекидатися. Нарешті він сів, усміхаючись, весь обліплений піском.
— З дев'яти років не міг навчитися! — вигукнув він. — Тепер подивимося, Трохиме Івановичу!.. Відпочину трохи, на боці спробую! Женько! Женчику! Друже! — І він знов кинувся обнімати Женька й качати його по піску.
Зігрівшися, Сергій знову плюхнувся в річку. Женько лежав, підперши голову рукою, усміхався, мовчав і, як видно, був дуже задоволений, що йому не треба лізти у воду.
Перемовляючись із Сергієм, подаючи йому всілякі поради, я не відразу помітив, що Віті щось не чути. Я оглянувся на нього.
Вітя сидів сумний, притихлий і покусував криса свого величезного бриля.
Я здогадався, про що він думає. Про те, що тепер він сам один з усього нашого туристичного гуртка не вміє плавати, і, можливо, про те, що, коли б у нього був такий друг, як Женько, то він би вже плавав.
Я моргнув Женькові й сказав:
— Вікторе, а тобі Женя казав про перевірку?
— Про яку ще перевірку? — спитав він знехотя.
— Ну, про те, що Трохим Іванович збирається перед походом усіх по плаванню перевірити.
— Брешеш!
— Не віриш? Спитай Женька.
— Авжеж, — обізвався той. — Двадцять восьмого, о дванадцятій нуль-нуль, буде перевірка! Я вчора Трохима Івановича зустрів, і він мені сказав.
Вітя позирнув на мене, на Євгена, помовчав…
— Женько! Допоможеш, га? А то меріє Володька пробував учити, та якось нічого не вийшло.
Женя не відразу відповів. Він поколупав пальцем у піску, витяг звідти половину черепашки, оглянув її, відкинув і, зітхнувши, повільно підвівся.
— Давай! Іди, — сказав він стомленим голосом. — Ти, головне, не хвилюйся. Дихай спокійно й підгрібай під себе.
Вітя навчився швидше від Сергія: він поплив наступного дня.
«КРОКОДИЛЯТКО»
(Із щоденника Семенка Ложечкіна)
15 лютого.
Цей вечір я проводжу дома. Вперше за півроку я не пішов до Кирила, щоб готувати разом уроки. І більше ніколи до нього не піду. Досить! Я зрозумів, що це за людина.
Усе, що трапилося сьогодні, таке важливе, що треба записати якнайдокладніше.
Коли закінчились уроки, я вийшов з класу одним з останніх. У коридорі коїлося щось дивовижне.
Великий гурт хлопчаків зібрався поряд з дверима нашого класу. Хлоп'ята витягали шиї, ставали навшпиньки, тиснули один на одного. Тільки й чути було:
— Не налягайте!
— Що тут, га? Хлопці, що тут таке, га?
— Стривайте! Задушили зовсім!
Сяк-так я протиснувся і побачив на стіні аркуш паперу. У верхньому лівому кутку його було намальовано щось схоже на ящірку. Трохи праворуч різноколірними літерами було написано:
«КРОКОДИЛЯТКО»
Сатирична газета VI кл. «Б»
виходить через день, — І
Хоч як мене штовхали, я все-таки прочитав передову, озаглавлену «На вістря сатири!». Ось що там було написано:
«Наш клас вважають одним з найкращих класів у школі, але й серед нас є ледарі та порушники дисципліни, які перешкоджають класу йти до дальших успіхів.
У нас уже є загонова стінгазета, яка бореться за успішність і дисципліну, але кожен знає, яке значення має їдкий сатиричний сміх у боротьбі з недоліками.
Тому сьогодні виходить перший номер «Крокодилятка».
Воно нещадно й незважаючи на осіб висміюватиме тих, хто тягне клас назад. Гострою зброєю сатири воно боротиметься з негативними явищами в нашому класі.
Пишіть усі до «Крокодилятка»!»
Газетка була маленька. «На вістря сатири» потрапило поки що тільки троє хлоп'ят.
«Доктор історичних наук Мишко Огурцов закінчив роботу над новим підручником з історії середніх віків, — повідомлялося в одному дописі. — Наводимо уривок з цього підручника:
«Хрестоносцям пощастило завоювати Сірію в 1781 році, але тут у них з'явився небезпечний супротивник — турецький султан Барбаросса. В таборі хрестоносців розпочалися чвари: англійський король Карл Сміливий посварився з Річардом Левове Серце і французьким королем Саладіном».
Далі йшли два малюнки: на одному було зображено богатиря, який б'ється з десятком ворогів, а на другому — хулігана, який цупить за патли переляканого малюка.