![Гумор та сатира [збірка] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/7/5/1/gumor-ta-satira-zbirka-download.jpg)
Гумор та сатира [збірка]
- Автор: Таксюр Ян Ильич
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:
Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Не хоче ту чарівну даму,
Що зветься Юлія,
Пускать до влади Віктор-Президент,
Боїться, що обскаче, і в момент
Мисливців приведе,
А ті почнуть облогу,
Завалиться держава і берлога…
Можливо, страх цей хворобливий,
А може, інтуїція?
Можливо.
Втім, давайте сподіватися на краще, бо у нас, зайчиків, і виходу іншого немає. Може, не заваляться наші хатки разом з нашими надіями, і не опинимося ми в тому місці, де Езоп байок не писав.
Чи можна сподіватись на обранців?
Кажуть, у нас новий парламент. Припустимо. І його нові, і не дуже нові обличчя ми от-от побачимо. Вірю, що побачимо, хоча мурашки по спині поета бігають. Спитаєте, чому? Пояснюю — на душі каламуть, бо один голос шепоче: усе залишиться, як було, п’яте скликання і четверте однієї групи крові (тієї, що з народу смокчуть). А інший голос наполягає: «надейся и жди».
Втім, вже відомо, що відкриє першу сесію, як у старі добрі часи, член Компартії, а значить, і стара нудота знову запанує в залі. Тому пропоную: якщо за змістом все буде старе, так давайте хоч за формою відкаблучимо щось веселе. Наприклад, відкриємо засідання гучною кантатою під назвою «Партія «Наша Україна» веде!» (і це, не дивлячись на свої 14 відсотків). Або запросимо американську капелу банджористів з Вашигтонського Будинку офіцерів — нехай виконають вокально-хореографічну композицію «Наші хлопці з Пентагону стережуть свого кордона». Нарешті, можна поставити оцю мою маленьку драму.
ЕСТАФЕТА ПОКОЛІНЬ
По сесійній залі походжають два депутати. Один — старого, а другий — нового скликання.
СТАРИЙ ДЕПУТАТ
У цій залі ми, юначе,
Засідали. Отут, бачте,
Мікрофон, табло…
МОЛОДИЙ ДЕПУТАТ
А де дають бабло?
СТАРИЙ ДЕПУТАТ
Зачекайте, любий друже,
Депутат спочатку кружить
Містом і селом…
МОЛОДИЙ ДЕПУТАТ
За баблом?
СТАРИЙ ДЕПУТАТ
Щоб земля розквітла всюди,
Щоб жили в любові люди
В щасті і теплі…
МОЛОДИЙ ДЕПУТАТ
Ну, тіпа, у баблі?
СТАРИЙ ДЕПУТАТ
Юність! Юність нетерпляча…
(дістає з-за трибуни мішок)
Поможи піднять, юначе,
Тут аж сто кіло,
А ну, взяли «еврібаді»!
МОЛОДИЙ ДЕПУТАТ
Що там у мішечку, дядя?
СТАРИЙ ДЕПУТАТ
Та воно ж, бабло…
А так не хочеться бути «пророком в своём Отечестве»! Ну, просто як ніколи.
Кучмісти ідуть!
— Ховайтесь, куме в листя!
Тікаємо під міст!
Кругом самі кучмісти,
І той, і той кучміст!
Он, бач, яка харизма,
А з Кучмою колись
Займався теж кучмізмом,
І гроші завелись.
— А ця? Така ж завзята!
Невже їй Кучма — друг?
— Казала йому «тато»,
І їла в нього з рук.
— А той, що за Вітчизну
З трибуни так страждав?
— Короткий курс кучмізму
В партшколі викладав.
— Виходить, всі нечисті?
Кучмізм не має меж?
— Авжеж, ви теж з кучмістів.
— А ви? — Я, куме, теж.
— Так хто ж стоїть за правду?!
Не кум, не сват, не брат!
— Хто голосніше гавкне,
Той більший демократ.
Тут, куме, хитра штука,
Ще компартійний хист:
Якщо ти перший стукнув,
То ти вже не кучміст.
Вітер над Києвом
У Києві була зима. Холодний вітер. Асфальт без снігу. Біле похмуре небо. Змерзлі люди бігли швидко, аби скоріше сховатись в тепло. А будинки дивилися на них, мружилися вікнами, прикривалися дахами, мовляв, і ми б кудись сховались, та куди нам…
— Ой ти, бідна, бідна моя, нене, — почувся застуджений голос, і чиїсь пальці перебрали струни чи то бандури, чи то кобзи.
Я повертав з Інститутської на Банкову. Чоловічий голос, що ставав ближче, із серцем продовжив співати:
— Виборами змордована, обіцянками обдурена, злодіями обкрадена, люба, люба моя Україно!
Я трохи пройшов Банковою, минув Спілку письменників і тут побачив чоловіка із сивою головою. Він сидів на маленькому розкладному стільці, в руках тримав стареньку бандуру, і на холодному вітрі проводив вузлуватими пальцями по струнах.