Ідеаль, або На поміч, пардон

Не для мене вона. Дізнався я, чим скінчилася та вечірка. Всі так понапивалися, що почали дерти подушки. Випустивши гусячий пух, вони почали змащувати своїх дівок медом і обліплювати пухом. Оргія стала курником з людським обличчям. Здається, наступного дня слуги попросили підвищити їм платню. Вернися, Лєніне, вони подуріли!

Сергієві краса не потрібна, навіть гірше — він шукає новизну (як ото Казанова: «Новизна — тиран моєї душі»). Просто йому треба додати до переліку своїх мисливських трофеїв ще одне ім’я. Після того, як я пішов відтіля, Ідіот перестав допомагати мені. Він знає, що я йому вже не друг. Ці люди ненавидять тих, котрі надали їм послугу. Та нехай уже. Зате він навчив мене користуватися вибухівкою. Електричні дроти, підривний заряд, детонатори, якими керують з мобільника, ні, справді, я йому ще й як зобов’язаний. Уторопав? Якщо все злетить у повітря, то тільки завдяки йому. Він збирає вогнепальну зброю. У нього на дачі справжнісінька зброярня: «узі», гранати, базуки, тротил… Коли влада розподіляє державну власність, він постачає новим власникам усе необхідне для її захисту, у держави просто нема іншого виходу, якщо їй не хочеться, щоб заводи знову опинилися у руках повсталого народу. Того вечора, коли я знову втік і пішов у підпілля, я дещо прихопив у його зброярні й викрав «гаммер» з вибухівкою. Я поміняв Лєну на автомобіль, що гідний «Заплати за страх». Його вистарчить, щоб підірвати твій «дурнуватий каламар»!