Ідеаль, або На поміч, пардон

Він повсякчас повторював слово «positiv».

— Мені потрібне щось таке positiv, вечірка була positiv, намагайся казати мені positiv.

Сергій був певен, що росіяни — найбільші мазохісти на світі й настала пора міняти їхню ментальність. Він вбачав у собі гуру майбутньої Росії, тож ця думка тішила порожні дні цього шановного підприємця, що його нащадки ще в дванадцяти поколіннях житимуть як у Бога за пазухою. Він був щиро певен, що позбавить ваш narod від фаталізму. Як і будь-який нормальний чоловік, він мало не здурів, угледівши Лєну, і я не міг змагатися з ним. Він влип у неї, та й не дивно, бо її янгольське личко напрочуд positiv.

— Sweetheart, make ту desire reality! Oooo she so kicks ass![61]

Короткий кокаїновий відступ про олігархів.

Російські великі цабе нітрохи не гірші від французьких, не розумію, чому з Бернаром Арно можна водитися, а з Романом Абрамовичем — ні. Росія не володіє монополією на скороспілі статки, які набули за допомогою держави. Франсуа Піно своїм успіхом зобов’язаний владі не менше, ніж Михаїл Ходорковський. Та останній сидить у радіоактивній сибірській в’язниці в Краснокам’янську — п’ятнадцять мільярдів доларів не стали йому в пригоді. До речі, у 1989 році ми зустрічалися з Ходорковським «У Кастеля» і в «Палетті». Він здійснював тоді імпорт комп’ютерів разом з Мішелем Леборнем, моїм давнім приятелем по нічних походеньках. Відкривши на вулиці Морне офіс «Менатепа», Ходорковський їздив Парижем на «порші», та ми дивилися на нього з погордою, як на російського ведмедяку. За тої пори в Парижі було менше росіян, ніж зараз. Ще там вештався Едуард Лімонов, що співпрацював з «Ідіот інтернешнл». Мені нелегко звикнути до думки, що ті нечисленні росіяни, з якими я знався у 80-ті роки, потрапили за ґрати за непокору Путінові, якому, крім усього іншого, належать чотири відсотки акцій «Газпрому» (тобто чотири відсотки від трьохсот мільярдів доларів, полічіть самі, я не дуже знаюся в математиці, та й жити ще хочеться). Пам’ятаю Михаїла Ходорковського, в окулярах у тонкій металевій оправі, з симпатичним обличчям радянського ботаніка, він сидів перед келихом білого вина на терасі кав’ярні на вулиці Сени. Не дуже солодко йому шити капці у виправній колонії ЯГ-14/10 від 22 вересня 2005 року. А ото не треба було фінансувати опозиційні партії («Яблуко» і Союз правих сил), хоч відколи це стало злочином? Ніколи не вірте тому, що пишуть у газетах: мовляв, Росія стала демократичною країною… Наші з вами держави подібні: кожна по-своєму оплакує безповоротно втрачене минуле, адже, спробувавши перейти на ринкову економіку, вони зіткнулися з гіркою дійсністю. Росія і Франція пов’язані між собою, бо і там, і там економіка регулюється державою, хоч вдають, ніби економіка вільна. Підприємці, що значно залежать від державних замовлень, володіють основними ЗМІ, так воно вже у нас ведеться. У Франції голова будівельної компанії Мартен Буїґ придбав перший канал телебачення, виробник винищувачів Арно Лягардер потроху скупив «Каналь+», виробник «Міражів» Серж Дассо примудрився придбати «Фіґаро». В Росії «Газпром» прибрав до рук щоденну газету «Ізвєстія» і всю її медіа-групу, сталевий магнат Алішер Усманов хапнув газету «Комерсант». Що ж стосується, Романа Абрамовича, то він зрозумів натяк після справи Ходорковського і вирішив не сваритися з Путіним, тож продав свою компанію «Сібнєфть» «Газпрому» і не виступав. Ліпше лежати в гамаці на палубі яхти, ніж на нарах у в’язниці.