Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
Нед Ламберт кинув газету на стіл, задоволено хихочучи. І тут за мить неголене, в темних окулярах, обличчя професора МакГ’ю затрусилося від хрипкого сміху.
— Здобний-воздобний Доу! — вигукнув він.
Авжеж тепер зубоскалити можна коли штука вийшла з друку проте люд наш розхапує її як гарячі пиріжки. Та він же сам із пекарів, хіба ні? Бо чого ж його власне називають Здобним Доу? Чи так, чи інак, але гніздечко він звив собі м’якеньке. У дочки наречений працює в податковій управі, його возять в автомобілі. Вдало його заарканила. Влаштовує бучні прийоми. Гуляють на всі боки. Везерап завжди так і казав. Хапай їх за шлунок.
Двері кабінету враз розчинилися, і на порозі постало обличчя з червоним дзьобом, а над чолом пучок волосся, що стирчало, наче пір’я. Нахабні сині очі озирнули товариство, і рипучий голос запитав:
— Що це тут діється?
— А ось появився і наш удаваний поміщик{247}, — урочисто оголосив професор МакГ’ю.
— Ічоготобітутреба, вчена мавпо! — озвався редактор замість привітання.
— Ходімо, Неде, — сказав містер Дедал, надягаючи капелюха. — Після всього мені треба випити.
— Випити! — вигукнув редактор. — Спиртні напої дозволено тільки після служби Божої.
— Авжеж, це щира правда, — підтвердив, виходячи, містер Дедал. — Ходімо, Неде.
Нед Ламберт зсунувся зі стола. Роздивляючись навколо, сині очі редактора зупинилися на усміхненому обличчі містера Блума.
— Може, і ви теж із нами, Майлсе? — запропонував Нед Ламберт.
— Ополчення Північного Корку! — вигукнув редактор, прямуючи до каміна. — Ми завжди перемагали! Північний Корк й іспанські офіцери!
— А де ж воно було таке, Майлсе? — запитав Нед Ламберт, замислено споглядаючи носаки своїх черевиків.
— В Огайо! — гаркнув редактор.
— Авжеж, саме там воно й сталося, бий мене сила Божа, — погодився Нед Ламберт.
Виходячи, він пошепки сказав Дж. Дж. О’Моллою:
— У нього вже ум за розум починає заходити. Клінічний випадок.
— О-га-йо! — репетував редактор пронизливим дискантом, задерши догори бурякове обличчя. — Моє славне О-га-йо!
— Зразкова критська стопа{248}! — зауважив професор. — Довгий склад, короткий і знову довгий.
Він видобув із кишеньки жилета котушку, одірвав дещицю нитки, що чистити зуби, і вправно просилив між двома парами своїх жовтих лунких зубів.
— Бринь-брень. Бринь-брень.
Містер Блум побачив, що шлях до телефону вільний, і рушив до дверей кабінету.
— На хвилинку, містере Кроуфорде, — пояснив він. — Треба лиш зателефонувати щодо одного оголошення.
Він зайшов.
— А як там із передовою у вечірньому випуску? — запитав професор МакГ’ю, підійшовши до редактора і твердо поклавши йому на плече руку.
— Там усе гаразд, — відповів редактор уже погіднішим тоном. — Будь спокійний. Привіт, Джеку. З цим ділом усе гаразд.
— Добрий день, Майлсе, — привітався Дж. Дж. О’Моллой, випустивши сторінки газети, які тримав, та так, що вони шурхнули просто в підшивку. — А як ота справа з канадським шахер-махером, вона що, сьогодні?
В кабінеті заторохкотів телефон.
— Двадцять вісім… Ні, двадцять… Чотири чотири… Так.
Із внутрішньої канцелярії з’явився Ленеган із аркушами спортивного додатку газети.
— Хто хоче знати переможця на Золотий кубок? — запитав він. — Скіпетр, жокей О’Медден.
Він кинув аркуші на стіл.
Вигуки і тупотіння босих ніг хлопців-газетярів у холі залунали ближче, і двері враз розчинилися.
— Цитьте, — озвався Ленеган. — Я чую чиїсь ступи-кроки.
Професор МакГ’ю перейшов через кімнату і схопив за комір зіщуленого хлопця, а інші тим часом дременули з холу сходами вниз. Підхоплені протягом аркуші пурхнули по кімнаті, виписуючи сині закрути, і полягали під столом.
— Це не я, сер… Це той здоровий заштовхнув мене сюди, сер.
— Геть його і зачини двері, — скомандував редактор. — Справжній буревій налетів.
Ленеган нахилився і, крекчучи, став збирати з підлоги аркуші.
— Ми чекали випуску про перегони, — сказав хлопець. — Це Пет Фаррел заштовхнув мене, сер.
Він показав на дві хлоп’ячі пики, що визирали з-за одвірка.