Дунайські ночі
- Автор: Авдеенко Александр Остапович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Дунайські ночі». Краткое содержание книги:
Повість присвячена радянським контррозвідникам, що викривають велику змову проти країн соціалістичного табору.
Автор розповідає про мужність і героїзм радянських людей, що живуть у прикордонній зоні нашої Батьківщини і самовіддано захищають інтереси миру та соціалізму.
Біля пристані рибного заводу розвантажували сейнери. Свіжу рибу подавали конвейєрними ковшами на-гора, на другий поверх.
Майстер, який приймав улов, схопив величезного осетра за зябра, підняв його над головою і, сміючись, показав Смолярчуку:
— Закидай вудочку, начальник, я одвернуся.
Смолярчук відповів з перебільшеною, явно навмисною серйозністю:
— Дарова рибина, кажуть, в горлі застряє.
— Брехня. Якби це правда, то в нашому місті не лишилося б жодного цілого живота. Кидай гачок, та швидше!
— Іншим разом, Єгоре Варламовичу. Носити вам, не переносити!
Катер попрямував далі. Повз нафтобазу і повз величезний навіс, під яким жінки плели сіті, пірнув під міст і різко уповільнив хід.
Огрядна молодиця, високо підіткнувши квітчасту спідницю, з силою вибивала вальком білизну, кинуту на кам'яну кладку.
— Добрий ранок, Степанидо Петрівно!
Вона випросталася, повернулась обличчям до молодого прикордонника, витерла спітніле обличчя краєчком хустки, лукаво примружила очі і сердито сказала:
— Помітив таки! Слава Ісусу!
— Що? — нічого не підозрюючи, перепитав Смолярчук.
— Зворотний бік місяця, кажу, одразу помітив, а от на чільний не звертаєш уваги. Спасибі й на тому.
Вона веселим сміхом провела зніяковілого прикордонника.
Смолярчук вирулив на велику дунайську дорогу, віддав штурвал мотористові і запалив.
Швидкохідний катер прокладав глибоку і широку борозну по головному руслу Дунаю. Мимо пропливали великі й малі острови: порослі очеретом, лугові, затоплювані навесні великою дунайською водою, плавневі непрохідні, всіяні комарами, і острови, вкриті молодими садами і захищені від повені дамбами. Милували око свіжовибілені хати з волошками на віконницях, з гніздами лелек на очеретяних, акуратно підстрижених дахах.
Вибралися на просторе, відкрите з усіх боків перехрестя. Дунай розгалужувався на кілька проток. Корінне русло, яке щороку прочищали землечерпалками, виводило на шлях великих кораблів, до моря, до Зміїного острова, що самотньо лежав у тому місці, де дунайські води зливаються з морськими. Вліво відколювалася вузенька Біла протока, що поспішала на привільне, порівняно мілководне, тепле узмор'я, улюблене місце осетрових косяків і білуги. Вправо бігла Чорна протока, яка прямувала у непрохідні плавні, в болота, до озер, де зимують лебеді, гуси, качки, пелікани.
Солдат у зеленому кашкеті, рожевощокий, з облупленим носом, з ластовинням на білому обличчі, що не загоряло навіть під дунайським сонцем, покосився на начальника застави і, по-вологодськи окаючи, запитав:
— Товаришу старший лейтенант, куди тримати курс?
Смолярчук відповів не одразу. Кілька днів тому він ходив по корінному руслу, мимохідь заглянув і в плавневу глушину. Сьогодні треба податися туди, де не був давненько, понад тиждень.
— Давайте сюди! — наказав Смолярчук і махнув рукою на Білу протоку.
Загуркотів мотор. Гострий форштевень розрізав темно-сіру поверхню Дунаю. Здибилися, райдужно засяяли просвічені сонцем водяні крила. Вологий пил, піднятий з неспокійної поверхні ріки зустрічним вітром, вкрив захисний целулоїдний козирок. Круті хвилі навалилися на береги, залили зелені укоси.
— Вчасно прибули, товаришу старший лейтенант! — Рульовий уповільнив хід катера і кивнув на приземкуваті мазанки, що виднілися поблизу.
Біленькі хатини, огороджені кілками з розтягнутими на них сітями, тяглися обабіч каналу, біля самої води Тут же, недалеко від тимчасових рибальських жител, стояла заякорена велика баржа, приймальна база риб-заводу. За її кормою, вишикувавшись уздовж берега, пришвартувався караван шаланд, що тільки-но повернулися з узмор'я. Головна шаланда вивантажувала багатий улов. Двоє дебелих хлопців у резинових чоботях і грубих брезентових куртках із звичайною байдужістю хапали гостроносу стерлядь, потворну камбалу, благородних красенів осетрів і кидали на чисто видраєну дерев'яну палубу бази. Приймальники сортували рибу, кидали її в ящики, зважували і відправляли у холодильник на тимчасове зберігання, до приходу спеціального транспорту.
Прикордонний катер тихо, з виключеним мотором, використовуючи інерцію і силу течії, рухався вздовж шаланд. Смолярчук вітався з рибалками, підносив долоню до зеленого кашкета, злегка кивав головою, посміхався і безмовно очима запитував: ну як?
Всі однаково привітно, просто, по-дружньому відповідали йому. І кожен розумів, що означало це невимовлене «ну як?».