Садівник з Очакова

На її тіло можна було сміливо наклеїти радянський «знак якості» — п’ятикутник з абревіатурою «СРСР», який ставили тільки на найкращій продукції. Все в ній було ідеальне: і обличчя, і груди, і талія, і стегна. І при цьому вона не мала нічого спільного з оголеними красунями в «Плейбої» або інших чоловічих журналах. Там сексапільність заміняла красу. Заміняла, та й замінила в головах мільйонів чоловіків. А тут, поруч, у темній воді Чорного моря Ігор міг простягнути руку і доторкнутися до справжньої краси. І він торкнувся її плеча. Вона озирнулася, її посмішка ніби промовляла: «Не бійся мене, не бійся». Ігор пригорнув її, ніби ненароком торкнувшись долонею грудей.

Валя жартівливо відштовхнула його.

— Ти мене гімнастеркою подряпаєш!

Ігор відступив на крок. Зупинився, не в силах відвести від неї погляду. Вона занурилась по шию, притримуючи руками волосся над водою. Далеко в темряві пульсувало світло вогників.

— Це місто? — запитав Ігор, вказуючи рукою на вогники.

— Це порт, — відповіла Валя.

Вони вийшли на берег. Ігор, одяг якого прилип до мокрого тіла, відчував, як по шкірі стікає морська вода. Відчуття було не з приємних. Озирнувся на Валю. Вона чимось витирала шию.

— Що це в тебе? — здивовано запитав Ігор.

— Носовичок, — показала вона.

Валя викрутила в руках хустинку і знову почала витиратися. Ігор стягнув з себе гімнастерку, обережно викрутив її — вода задзюркотіла на пісок. Зняв і мокру майку, також викрутив. Валя стояла боком, її гарні груди видались на мить монументальними, вирізьбленими з каменю. Він підійшов, обійняв Валю, пригорнув її до себе так, що жар її грудей, наче блискавка, влучив йому просто в серце.

— Я ще не почала приймати ліків, — тихо промовила вона, і її руки лягли на плечі Ігора.

Вони стояли, притиснувшись один до одного і обмінюючись теплом своїх тіл. Стояли, здавалося, недовго, та Ігор раптом відчув, що гладенька і тепла спина Валі зовсім суха. Він приклав долоню до свого боку — також сухий.

— Коли я одужаю, — теплий Валин шепіт залоскотав його ліве вухо, — я тебе пожалію. Обіцяю!

Ігор розлив рештки шампанського по склянках. Підняв з піску шоколад.

— Показати фокус? — запитав, передаючи Валі склянку.

— Покажи!

Ігор кинув їй і собі в шампанське квадратики шоколаду.

— Слідкуй за шоколадом, — сказав.

— Ой, — втішилась вона, — дивись, він виплив!

— Він буде тонути і випливати, доки ти його не зїси! Краще випий одним ковтком шампанське, тільки так, щоб шоколад залишився в роті!

Валя зосередилася і проковтнула вміст склянки. І відразу пирхнула, закашлялася і засміялася — все одночасно.

— Сподобалось? — Ігор наблизив губи до її носика.

Вона кивнула на знак згоди, ніжно відстороняючи долонею його обличчя. Потім розтулила губи, показуючи шматочок шоколаду в білих зубках. Її очі сміялися.

— Молодець! — вихопилося в Ігора, і він знову схилився над її обличчям, немов хотів відкусити шматочок від шоколаду, затиснутого в її зубах. Їх уста зустрілися, і смак гірко-солодкого шоколаду оповив його язик.