Казки для бабусі

Не знаю, як щодо інших міст, але в нашому похмурі вечори видаються надзвичайно чарівними. Навіть коли надворі вогко та холоднувато. Широченний проспект Південного Хреста заливає світло мерехтливих неонових ліхтарів, асфальтом у шість рядів рухаються авто, на тротуарах — сила перехожих. Кожен кудись поспішає, і нема йому ніякого діла до тебе, а ти, може, трохи оторопілий, простуєш у цьому потоці повз яскраві вогні генделиків, пірнаєш у роззявлені пащі підземних переходів, випиваєш чашку паруючої кави з автомата. Квапитися тобі нема куди, комір твого плаща піднято, і якщо поруч із тобою товариш, тобі приємно з ним спілкуватися, а кожне твоє слово, нехай навіть мовлене учверть голосу, не загубиться: всі довкола прагнуть якомога швидше дістатися до своєї порції тепла, вечері, до м'якого крісла перед телевізором, до колоди карт, колекції сірникових коробок, до прихованої від дружини пляшки джину, — і такий натовп завжди мовчазний, негаласливий, отож ви й теревените собі, не натруджуючи голосових зв'язок.

Про що ж ми розмовляли того вечора? Здається, про етрусків, бо мій товариш, а він, до речі, був членом сімки, цікавився ними ще з університетських років. Одне слово, гомоніли ми про щось філологічне. А потім він раптом згадав, що йому доконче потрібна випивка, бо його нова пасія нічого такого вдома не має, а кредитну картку він загубив ще минулого тижня. Тож мені довелося супроводжувати його від одного зачиненого магазину до другого (хто тільки вигадав таку дурню — не продавати спиртного після восьмої), і врешті-решт у розпивочній йому таки запакували дві пляшки якогось вермуту, за умови, що ми заплатимо й вартість закуски. Одну з пляшок було вирішено відкоркувати одразу ж. І коли ми вийшли, проспект ледь похитувався, а його рекламні вогні перемигувалися зі світлофорами в ритмі морзянки, і поліцай гидливо від нас одвернувся, хоч нишком і позаздрив нам. Я вже був остаточно вирішив покластися того вечора на свій настрій, адже він задурно роздавав такі чудові миттєвості, а вийшло не так. Щось недобре заворушилося на периферії моєї свідомості, яка плавала на хвилях алкоголю, заворушилось і оформилося достоту безглуздим питанням: «Який сьогодні день?»