Нетопир
- Автор: Несбё Ю
- Серия: harry hole #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5619-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Нетопир». Краткое содержание книги:
У Сіднеї жорстоко вбито молоду норвежку Інгер Холтер. Для розслідування цього злочину на допомогу австралійським поліцейським приїздить детектив із Осло Харрі Холе. В Австралії на нього чекає багато несподіванок. Тут він зустрічає й втрачає друзів і кохання. А пошуки вбивці, подібного до страшного змія Буббура з легенди австралійських аборигенів, перетворилися для нього на смертельний бій із загадковим ворогом.
— Цей перший номер усю душу з мене вийняв, — зізнався він. — Чорт, я ще й досі тремчу. Може, взяти його зараз? Я геть здурію, доки діждуся кінця.
Харрі знизав плечима:
— Чого це? Тікати він не збирається, нічого не підозрює. Діємо за планом.
Водкінс потай перевірив, чи на місці рація. Леб’є, заради безпеки, залишився в залі. Поліцейська машина чекала коло заднього виходу.
Визнаючи новації вельми ефектними, Харрі все ж не розумів, навіщо Отто замінив Людовіка XVI невідомою блондинкою. Звичайно, він розраховував, що Харрі, діставши безкоштовний квиток, обов’язково прийде. Гра з поліцією? Харрі читав, що серійні вбивці смілішають, якщо довго залишаються неспійманими. Чи це прохання його зупинити?
Але можливий і третій варіант: просто цирковий номер з деякими змінами.
Дзвінок.
— Here we go again,[59] — сказав Водкінс. — Маю надію, більше сьогодні нікого не вб’ють.
Отто з’явився знову в невеликій сценці в другому акті, убраний мисливцем і з пістолетом у руці. Назустріч котилися дерева, він щось видивлявся крізь них, насвистуючи птахом. Потім прицілився. Гучно бахнуло, від пістолета вгору піднялася хмарка диму, з одного дерева на сцену гепнулося щось чорне. Мисливець підбіг і підняв чорну кішку! Здавалося, він украй здивований. Важко зітхнувши, Отто під оплески покинув сцену.
— Я не зрозумів, — пошепки поскаржився Водкінс.
Харрі також не здатний був оцінити номер по заслузі, по-перше, через те, що нерви в нього були надто напружені, а по-друге, він більше дивився на годинник, ніж на сцену. До того ж основу більшості номерів складала місцева політична сатира, яку не розумів Харрі, зате вельми цінували глядачі. Музика заграла голосніше, вогні блимнули, і всі артисти вийшли на сцену.
Харрі й Водкінс, вибачаючись на кожному кроці, протовпилися вперед і рушили до відчинених дверей збоку від сцени, як і було домовлено. Вони опинилися в коридорі, що півколом огинав сцену. Знайшовши двері з табличкою «Отто Рехтнаґель, клоун», стали чекати під ними. Від оплесків і музики здригалися стіни, та Водкінс розчув слабкий писк рації й вивудив її з кишені.
— Вже? — запитав він. — Ще ж музика не скінчилася. Прийом.
Водкінс вирячив очі.
— Що?! Повтори. Прийом.
Харрі зрозумів: щось іде не так.
— Сиди, стеж за дверима. Кінець зв’язку!
Водкінс запхав рацію назад до кишені і дістав з портупеї пістолет:
— Леб’є не бачить Рехтнаґеля на сцені.
— Може, він просто його не впізнав? Вони так гримуються, що…
— Свині немає на сцені, — повторив Водкінс, безрезультатно смикаючи дверну ручку. — Чорт, Харрі, добром це не кінчиться!
Коридор був вузький. Водкінс притулився спиною до протилежної стіни й почав гатити в двері ногою. З третього удару двері вилетіли. Гримерку заповнювала біла пара. На підлозі була вода. І вода й пара струменіли з прочинених дверей — очевидно, в душову. Вони встали по обидва боки цих дверей, Харрі дістав пістолет і намацав курок.
— Рехтнаґелю! — гукнув Водкінс. — Рехтнаґелю!
Відповіді не було.
— Не подобається це мені, — прошипів він.
Харрі це теж не подобалося — він за своє життя дивився надто багато детективів і знав, що відчинені душові, з яких ніхто не відповідає, нічого хорошого не провіщають.
Водкінс вказівним пальцем показав на Харрі й великим — на душову. Харрі захотілося у відповідь показати середній, але сперечатися не доводилося. Ногою відчинивши двері, він зробив крок у жару і пар й відразу змок на хлющ. Просто перед Харрі висіла занавіска. Не опускаючи пістолет, Харрі рвучко відсмикував її.
Порожньо.
Закриваючи воду, Харрі обпік руку, голосно лайнувшись по-норвезьки. У черевиках хлющало. Пара розсіювалася. Харрі оглянув душову.
— Нікого! — гукнув він.
— А якого біса тут стільки води?
— Почекай, тут щось застрягло в зливному отворі.
Харрі сунув руку в воду, шукаючи затичку, і намацав щось гладке і м’яке, що застряло у стокові. Харрі потягнув це «щось» угору. Раптом він відчув, що починає задихатися. Він проковтнув слину й постарався вдихнути, але пара все сильніше стискала йому горло.
— Що там? — запитав Водкінс.
Він стояв у дверях душової й дивився на Харрі, який присів навпочіпки.
— Здається, я програв Отто Рехтнаґелю сто доларів, — тихо відповів Харрі. — Точніше, тому, що від нього залишилося.
Що відбувалося потім, Харрі бачив ніби в тумані. Здавалося, пара з душової кабінки розлилася по його тілу.
У коридорі розпливчастий силует охоронця намагався відчинити двері реквізиторської. Замкову шпару було заліплено чимось червоним. Двері зламали, усередині стояла скривавлена гільйотина. Почувся скрик — якийсь глухуватий, невиразний, — колег Рехтнаґеля не вдалося стримати, і перед їхніми очима з’явився Отто, розкиданий по всій кімнаті.
59
Повертаймося (англ.).