Відкрите суспільство та його вороги

Ми бачили, що головною вимогою Платонової ідеї справедливості була та, що правити мають природні правителі, а прислужувати — природні раби. Вона є часткою історичної вимоги, щоб держава, з метою заборони всіх змін, була копією її «ідеї», або її справжньої «природи». Така теорія справедливості дуже добре засвідчує, що Платон убачав фундаментальну проблему політики у питанні: «Хто правитиме державою?»

I

Я переконаний, що, виклавши проблему політики у формі питання «Хто має правити?» або «Чия воля буде найвищою?» тощо, Платон вніс тривале сум'яття в політичну філософію. Воно, по суті, аналогічне тому, що він зробив у сфері етики ототожненням колективізму з альтруїзмом, яке було розглянуто в попередньому розділі. Очевидно, що коли вже порушено питання про те, хто повинен правити, то на нього важко не відповісти «найкращий», чи «наймудріший», чи «природжений правитель», чи «той, хто опанував мистецтво правління (або ж, можливо, «загальна воля», чи «раса панів», чи «промислові робітники», чи «народ»). Але така відповідь, попри всю свою, здавалося б, переконливість — бо хто ж обстоюватиме правління «найгіршого», чи «найдурнішого», чи «природженого раба»? — абсолютно марна, і я спробую довести це.

Насамперед, така відповідь має на меті переконати нас, що певні основоположні проблеми політичної теорії вже розв'язано. Та, якщо ми поглянемо на політичну теорію під іншим кутом, то виявимо, що не розв'язали жодної фундаментальної проблеми, а просто проминули їх, припустивши, що основоположним є питання «Хто має правити?» Бо навіть ті, хто поділяє це Платонове припущення, визнають, що політичні правителі не завжди досить «добрі» чи «мудрі» (не слід сушити голову над точним значенням цих термінів), і, що зовсім не просто здобутись на уряд, на доброту і мудрість якого можна беззастережно покластись. Якщо погодитись із цим, то ми повинні запитати, чи не зустрінеться політична думка із самого початку з можливістю поганого уряду; чи не слід нам бути готовими до найгірших вождів і сподіватись на найкращих? А відтак ми прийдемо до нового погляду на проблему політики, бо змушені будемо замість питання: «Хто повинен правити?», сформулювати інше2 питання: «Як би нам так організувати політичні інститути, щоб погані чи некомпетентні правителі не могли заподіяти великої шкоди?»

Ті, хто вірить, наче головним є перше питання, мовчки погоджуються, що «суть» політичної влади — її неконтрольованість. Вони припускають, що хтось має владу — окрема особа чи колективне утворення, як-от клас. І вони припускають, що той, хто має владу, дуже приблизно, може робити, що йому заманеться, зокрема зміцнювати свою владу, і в такий спосіб наближати її до необмеженої і неконтрольованої влади. Вони припускають, що істотною рисою політичної влади є її верховність. А після того, як зроблено це припущення, то, по суті, залишається тільки одне важливе питання: «Хто повинен бути самодержцем?»