Відкрите суспільство та його вороги

Отож, ці два уривки, у «Горгії» та «Державі», паралельні, і цей паралелізм досить часто коментувався. Але між ними є величезна різниця, яка, наскільки мені відомо, пройшла повз увагу коментаторів. А саме. У «Горгії» Каллікл презентує теорію, яку він не поділяє, але оскільки він також не поділяє і Сократів погляд, то складається враження, що Платон не критикує, а радше обстоює протекціоністську теорію. Але в «Державі» ту саму теорію викладає Главкон, як розвиток і поглиблення Фрасимахових поглядів, тобто нігіліста, котрий тут посідає Калліклове місце. Іншими словами, теорія репрезентується як нігілістична, а Сократ по-геройськи звитяжно руйнує цю диявольську доктрину егоїзму.

Отже, уривки, в яких більшість коментаторів виявляють схожість у спрямуванні «Горгія» і «Держави», фактично відкривають абсолютну зміну фасаду. Попри Калліклову ворожу репрезентацію, спрямування «Горгія» сприятливе для протекціонізму, а «Держава» люто нападає на неї.

Ось уривок з Калліклової промови в «Горгії»47: «Закони якраз і встановлюють слабосилі, а їх більшість. Заради себе та своєї користі встановлюють вони закони... Намагаючись залякати сильніших людей і тих, хто здатен перевершити їх... вони твердять, що бути вищим за інших несправедливо. Самі ж вони через свою нікчемність охоче, я гадаю, задовольнилися б своєю долею, рівною для всіх». Якщо ми подивимося на цей виклад і відкинемо Калліклові відверті образи і ворожість, то виявимо всі складові Лікофронової теорії: егалітаризм, індивідуалізм та захист від несправедливості. Навіть посилання на «сильних» та «слабких», котрі усвідомлюють свою мізерність, насправді абсолютно вкладається в протекціоністські погляди, якщо тільки припустити певний елемент карикатурності. Зовсім не виключено, що Лікофронова доктрина відкрито висувала вимогу до держави захищати слабких, вимогу, що, звісно, може бути якою завгодно, але тільки не ганебною. (Надія на те, що ця вимога буде колись виконана, знайшла свій вираз у християнському вченні: «Лагідні успадкують землю».)

Самому Калліклу протекціонізм не подобається, він за «природні» права сильного. Знаменно, що Сократ, у своїй суперечці з Калліклом, приходить на порятунок протекціонізму, бо прив'язує його до власної центральної тези — що краще потерпати від несправедливості, аніж чинити її. Ось що він, приміром, говорить48: «А хіба більшість не тієї ж думки (як ти сам нещодавно твердив), що справедливість — це рівність і що ганебніше чинити несправедливість, аніж зносити її?» І далі: «Отже, не лише згідно зі звичаєм і законом чинити несправедливість ганебніше, аніж зносити, і справедливість — це рівність, але й за природою також». (Попри свої індивідуалістичні, егалітарні та протекціоністські тенденції, «Горгій» водночас буває глибоко антидемократичним. Пояснити це можна, певно, тим, що Платон, коли писав «Горгія», ще не розвинув свою тоталітарну теорію, і хоча його симпатії були на боці антидемократів, він усе ще перебував під впливом Сократа. І мені невтямки, як хтось може думати, що і «Горгій» і «Держава» є однаково правдивим викладом Сократових уявлень.)