Східний синдром

Повернувшись в Омськ, Сергій спершу перевернув догори дриґом усю квартиру. Думав, що Таня забрала з собою чи навіть продала все цінне, що було в зоні її доступу. Однак дорога техніка стояла на своїх місцях, у шафі висіли всі сукні й шуби, а її прикраси, яких вона ніколи не знімала, — золоті сережки, ланцюжок із масивним кулоном, що ховав усередині його фотографію, та обручка, — лежали в різьбленій дерев’яній скриньці в шафі. Зникли тільки Танині документи та лижний костюм, якого він купив їй минулого літа для поїздки в гори. Сергій узяв обручку — біле золото, гравірування ініціалів подружжя «СС+ТС = любов» на внутрішньому боці — саме такі наказував Тані замовити їм обом на десяту річницю шлюбу, покрутив її на мізинці й швиргонув у коридор через усю квартиру, вклавши в цей жест усю свою злість. Його обручка залишалася на безіменному пальці.

Упевнившись, що втеча дружини була спланованою, він узявся збирати інформацію. До органів звертатися не став — навіщо, сам розбереться, це тепер для нього справа честі. Та й виносити таке на люди не вважав за потрібне, навіть більше — вважав це своєю ганьбою. Якому чоловікові захочеться зізнатися знайомим чи колегам, що від нього втекла дружина? Про те, що Таня могла втекти не сама, він навіть не думав — не сумнівався, що вона не могла знайти собі бодай когось під тим цілодобовим контролем, яким він її оточив. Хоча… хтозна… Якщо виявилось, що вона здатна на втечу, цілком можливо, що Таня схитрувала і якимось дивом завела собі коханця. Такий сором він тим паче розголошувати не стане. Коли знайде обох, його порішить одразу, а вона… вона ще пошкодує, що живе.

За тиждень Сергій спромігся дізнатися, що Танин слід губиться десь у Києві, в Україні, де він ніколи не був. Спершу він поривався їхати туди сам, але ситуація загострювалася, і про поїздку в Київ для нього не могло бути й мови. Утім, наприкінці лютого 2014 року він таки опинився в Україні — у тоді ще формально українському Криму. Тут їх називали «зеленими чоловічками» і «ввічливими людьми». Що ж, нехай. Сергій просто виконував наказ і робив свою роботу, яка принаймні на деякий час відволікала його від думок про дружину-втікачку. Він знав, відчував, що вона там, за якихось вісімсот кілометрів, хоч і не міг зараз її дістати. Прийде час, і вони зустрінуться. Неодмінно. Слово честі російського офіцера.

Коли згодом Сергій поїхав на Донбас, він і подумати не міг, що Таня буде зовсім поруч. Не міг уявити, що його тиха, боязка дружина сунеться сюди, у самісіньке пекло. Він знову просто робив те, що вмів найкраще в житті, — воював, залишивши помсту на десерт. Одного дня йому подзвонила Комета і, захлинаючись від обурення й люті, розповіла, що щойно бачила «його Таньку» в новинах по телевізору. Буцімто Танька носить укропську форму і працює в укропів пара­медиком на Донбасі.