![Королі і капуста [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/2/0/1/koroli-i-kapusta-uk-download.jpg)
Королі і капуста [UK]
- Автор: О. Генри Уильям
- Серия: Зарубіжна сатира і гумор #13
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Василь Олександрович Мисик
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Королі і капуста [UK]». Краткое содержание книги:
Переклад: Василя Мисика, відомого українського поета та перекладача.
Поки відбувалися заворушення, Уайт готувався до від’їзду. Пароплав мав відплисти за два або три дні. Близько полудня непосидющий Кйоу взяв фотографічний апарат, щоб як-небудь розвіяти свою нудьгу. Місто тепер було таке спокійне, наче мир ніколи не покидав його червоних черепичних покрівель.
Перед вечором Кйоу повернувся до готелю з якимсь особливим виразом на обличчі і зразу ж зачинився в невеличкій комірці, де звичайно проявляв свої знімки.
Згодом він вийшов на балкон, де сидів Уайт. Па обличчі Кйоу грала ясна, хижа, зловтішна усмішка.
— Знаєш, що це таке? — запитав він, показуючи наклеєну на картон фотографію розміром 4 на 5.
— Знімок: «Сеньйорита сидить на сонечку», — ліниво відгукнувся Уайт. — Алітерація — випадкова.
— Не вгадав, — сказав Кйоу, і очі в нього засяяли. — Це не знімок, а постріл. Це коробка динаміту! Золота копальня! Це — підписаний президентом чек на двадцять тисяч доларів — так, сер! — цього разу двадцять тисяч, і не треба псувати картини! І ніяка мистецька етика не стане на перешкоді. Мистецтво! Ех ти, мазій із смердючими тюбиками! Я тебе просто знищив своїм кодаком! Глянь сюди!
Уайт узяв знімок і з протягом свиснув.
— Чорт! — вигукнув він. — У місті вибухне повстання, коли ти покажеш цей знімок. Але як ти зумів зробити його, Біллі?
— Знаєш високий мур навколо президентського саду, за палацом? Я вишукав там собі місцинку, щоб зняти Кораліо з висоти пташиного польоту. Дивлюся — щілинка в стіні, на місці каменя, що випав разом із штукатуркою. Дай, думаю, погляну, як росте капуста у президента. Бачу — ступнів за двадцять від мене — отой самий сер англієць із президентом за столиком. Завалили увесь столик документами й щось ворожать над ними, як два пірати. Гарний куточок вибрали, затишний, тінистий, з пальмами та апельсиновими деревами. У траві, напохваті, відро з шампанським. Ну, гадаю собі, дійшов і до мене ряд створити щось велике в мистецтві. Я приставив апарат до щілинки й натиснув кнопку. А ті хлопці якраз почали тиснути один одному руки — полагодили, мабуть, справу, і воно, як бачиш, так і вийшло на знімку.
Кйоу вбрався в піджак та капелюх.
— Що ти збираєшся робити з цим? — запитав Уайт.
— Я? — ображено озвався Кйоу.-— Прив’яжу рожеву стрічку й повішу в себе над ліжком. Ти мене просто дивуєш. Я піду, а ти помізкуй тим часом, який саме пихатий вельможа зажадає купити в мене цей твір мистецтва для своєї приватної колекції, щоб він, бува, не пішов по руках.
Сонце вже червонило верхи кокосових пальм, коли Біллі Кйоу повернувся з Casa Morena. Він відповів кивком на запитливий погляд художника, ліг па ліжко й заклав руки під голову.
— Я бачив його. Він любісінько заплатив гроші. Мене спочатку не пускали в палац. Я сказав, що справа дуже важлива. Еге ж, цей президент із тих, що вміють наживатись; у нього мозок увесь пройнятий бізнесом.
Мені треба було тільки показати здалеку фотографію та призначити ціну. Він тільки посміхнувся, підійшов до сейфа і вийняв гроші. Він так легко поклав на стіл двадцять новісіньких тисячодоларових банкнот, як я поклав би один долар і двадцять п'ять центів. Гарненькі папірці — і так хрустять, як суха трава, коли її палять на ділянці в десять акрів.
— Дай подержати одну, — сказав Уайт, зацікавившись. — Я ще ніколи не бачив тисячодоларової банкноти.
Кйоу відповів не зразу.
— Керрі, — озвався він якось безуважно. — Ти дуже забиваєш собі голову своїм мистецтвом, правда?
— Більше, — признався Уайт, — аніж фінансами — своїми й своїх друзів.
— Вчора я думав, що ти ідіот, — спокійно провадив Кйоу. — Та й сьогодні думаю те саме. Але і я, здається, не розумніший за тебе. Мені довелось побувати в бувальцях, Керрі, але я завжди намагався боротися чесно, шукав собі противника, з яким би можна було помірятись і розумом, і капіталом. Але схопити людину за горло, закрутити всі гайки, і щоб у неї не зосталось ніякого виходу, — ні, це не по-людському, така гра мені не підходить. Це зветься... будь воно прокляте, ти розумієш мене! Я відчув щось таке... ну, як ото було з твоїм клятим мистецтвом... і... подер ту фотографію на шматки, склав їх на стос грошей і посунув усе те назад через стіл. «Вибачте, — кажу, — містере Лосада, я, здається, помилився в ціні. Беріть фотографію дурно». А тепер, Керрі, бери олівець, нам треба дещо підрахувати. Може, вдасться нашкребти з наших капіталів на смажену ковбасу для тебе, коли ти повернешся у свою нью-йоркську нору.