Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2
Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2

Электронная книга - «Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2». Краткое содержание книги:

Волелюбне минуле зіштовхнулось з деспотичним сьогоденням. Стожар та дарвенхардка — закляті вороги... хай навіть ніколи не бачились раніше. Просто не може бути по-іншому. Не в імперії, де знищується геть усе, що видається загрозливим для існуючого порядку. І де Стожари та пам’ять про їх державу Патрію — найстрашніша з усіх загроз. Але коли опиняєшся віч-на-віч з людиною, що схожа на тебе, як дві краплі води, виникає питання: а чи все так однозначно?
Тож Анні та Ханні доводиться вкласти альянс — кожна має, що запропонувати іншій. Кожна має, чого забажати взамін. І так, тягнучи за ниточки обіцянок, герої книги вирушають у мандрівку Циркутою, в якій усякий матиме змогу показати своє справжнє обличчя.
1 ... 59 60 61 62 63 64 65 66 67 ... 103
Перейти на страницу:

В домі я, Ханна та Тарас мали окремі покої, але, крім того, на задньому подвір’ї були службові приміщення, в яких без проблем розташувались і наші «сервуси». Вишколена команда слуг зустріла господаря з таким благоговійним страхом, якого я ще ніколи раніше не бачила. Тут перебували управитель і покоївки, що були белатами, та дрібні служки-метеї. Коли Всевлад заїхав на подвір’я, всі вони висипали з приміщень. Метеї впали на коліна, припавши чолом до землі, а белати низько посхилялись. І до усіх, хто прибув з господарем, ставлення було відповідне — навіть до сервусів. Крім того, Всевлад, аби зробити нам подарунок у вигляді вільного часу, послав по няню, яка мала опікуватись Адамом на час нашого перебування у столиці. Його наказ було виконано надзвичайно швидко. Спершу мене насторожувало і тримало в напрузі геть усе, я не хотіла полишати малого якійсь незнайомій жінці, не хотіла ночувати сама. Щойно я опинилась у своїх покоях, як одразу ж за звичкою зачинилась, але вже за півгодини в двері постукали. Відчувши знайому темну ауру, я відчинила.

Всевлад зайшов і причинив за собою двері.

— Я мушу вирушати до палацу. Вже дуже давно не був у столиці, але раз уже приїхав — так треба. Може статися, що я залишусь там на кілька днів, тому що є ряд справ, які я маю вирішити, а вони не стосуються нашого альянсу, — мовив чоловік, підходячи до вікна. За ним саме заходило сонце і силует плечистого високого дарвенхардця вирізнявся на тлі неба чорним. — Я вже розмовляв про це з Ханною, але вважаю, що тобі теж маю дещо розповісти особисто.

Він обернувся.

— Насамперед, Анно, я хочу нагадати тобі, що тут ніхто не знає про твоє походження. Тому вам з друзями потрібно бути обережними, але не боятися. Це по-перше. По-друге, всі наші пересування було легально зафіксовано в Дарвенхарді. Там є людина, якій я довіряю беззаперечно. Це один із найвпливовіших дарвенхардців в імперії. Думаю, ти неодноразово чула від нас із Ханною його ім’я.

— Ярий, — мовила я, подумавши.

— Так. Ми з ним листувалися. Звичайно, я не розповів йому правди, але повідомив про брата та сестру белатів, яких ми з Ханною взялися супроводжувати після того, як розібрались із вовками в Барговому. Дарвенхардців насправді немало і багато хто з них займається важливішими справами, та часом нас дійсно наймають і в таких цілях. Якщо Ярий і здивувався, то скаже мені про це при зустрічі. Тому, щоб ти знала — наша історія залишається в силі. Документи, які ви маєте, — справжні. Ну, відносно. Мого впливу для цього виявилось більш ніж достатньо. Звичайно, вони не мають підтверджень в Орієні, але якщо ви з друзями не вчините якогось злочину, ніхто не буде перевіряти їх достовірність. Поки мене не буде, ви можете гуляти, де заманеться. Не раджу тільки заводити надто тісні знайомства. І до палацу не потикатись. Я дав Ханні гроші... багато грошей. Для вас усіх. Завтра по обіді прийде кравець, зніме мірки з тебе та Тараса. Готуйся обирати між десятками тканин. Вам потрібно мати відповідний вигляд. І не надумай замовити штани. Жінки в столиці не ходять вбрані, як мандрівники, це... не модно. І привертає увагу. А потім... Я прийду за вами або пришлю когось. Маю спершу розвідати там ситуацію, а вже тоді щось вирішувати. Є книги з часів, що тебе цікавлять. Вони зберігаються під дуже серйозним захистом. Я придумаю, як тебе туди провести. Тоді — відправиш свого друга додому, розберемось з іншою дитиною, яку хоче врятувати Ханна. І... прийде час давати лад із моїми умовами.

Всевлад замовк, уважно вдивляючись в моє обличчя.

— Я все зроблю, — сказала я, хоч він наче й не очікував відповіді.

— Так, я знаю. Я тільки хочу запитати тебе, що ти відчуваєш тут. Очевидно, що тебе переповнюють емоції. І я... так і не поцікавився детальніше про той випадок, коли допоміг тобі з силами в тому палаючому селі. Я — белат, чистокровний. Як це взагалі могло статись?

— Твоя кров дуже схожа на патрійську. Я не можу це пояснити. І сил вона дала навіть більше, аніж Ханнина, хай навіть мені було боляче. Можливо, це тому, що ти народився в Колісії. Тут все просякло пам’яттю про сили, що творили це місто. Його ж створив такий, як я. Ти...

— Я знаю вашу історію. Не цілком. Але достатньо. Я знаю, як було створено це місто. І чому його назву не вдається змінити, навіть коли минуло майже тисячоліття, — дарвенхардець вперше сказав таке і я завмерла. Зазвичай Всевлад уникав розповідей про Стожарів, хоч я підозрювала, що знав чимало. Вочевидь, тепер просто прийшов час, коли він вирішив, що може почати виконувати свою частку угоди, — Та ти знаєш мої мотиви й мету. Навряд чи мені захочеться розбиратись з історією.

Всевлад минув мене і підійшов до дверей. Вже взявся за ручку, як я окликнула його. Ми стояли дуже близько і я помітила, що дарвенхардець якийсь надто блідий. Схоже, він давно не спав спокійно.

Чому я вирішила, що єдина тут переймаюся найдужче?

— Що, Анно?

— Я знаю, що ти хочеш руйнувати. Але в сусідніх покоях — жінка, з якою ти зміг би дуже багато збудувати.

Всевлад якусь мить стояв, завмерши, вдивляючись мені у вічі.

— Я б, може, прислухався до твоїх слів. Але знаю, особливо після побаченого в тому палаючому селі, що й ти прагнеш того ж, чого і я.

І пішов, залишивши мене наодинці з власними неспокійними думками. Я підійшла до вікна і стояла біля нього доти, доки вулицями не розлилася тепла весняна ніч, переплівшись нотками музики, запаху розквітлих садів та сяйва вуличних вогнів і небесних світил.

* * *

«Історія захоплення Староти», «Бактрія: від Лихогір до Вересової долини», «Між залізом та кров’ю: феномен виникнення бактрійського ткацтва», «Горта: мистецтво виготовлення холодної зброї», «Загальна історія Циркути», «Історія Величних Белати»...

Шкіряні палітурки були прохолодними на дотик. Я водила пальцями по них, граючись із відчуттями. Крізь роки чи століття — а книги були різної давнини — вловлювала настрій писців, що працювали над рукописами. Зазвичай він був такий меланхолійно-гордий: ще б пак, адже люди опрацьовували та викладали на сторінках історію своєї величної імперії. Книги старіші «говорили» глухіше.

Сонячне проміння заливало бібліотеку Всевладового будинку, проникаючи крізь три високі вікна. Обстановка тут була водночас і розкішною, і — без зайвого. Цілком в стилі свого господаря. Триповерховий маєток що зовні, що всередині мав білосніжні кам’яні стіни. Тільки в інтер’єрі їх прикрашали темні дерев’яні панелі, що створювали затишну атмосферу. Меблі та підлога були переважно з чорного дерева, повсюди в кімнатах — великі каміни, на стінах — гобелени та зброя. У моїй кімнаті, до прикладу, над величезним ліжком висів розколений надвоє дарвенхардський лук. Не найкраща компанія до сну. Коли я спитала, як можна було знищити таку зброю, Ханна розповіла мені, що так насправді чинять з луками після смерті їх господарів. Судячи з дрібного гравірування на одному з плечей зброї, цей належав прадідові Всевлада, Грайну. Але прохолодний блиск сталі не видавався таким моторошним вечорами, коли в каміні палав вогонь і можна було сидіти просто на підлозі, застеленій теплою ведмежою шкурою.

Попри це і велику втому, першу ніч я майже не спала. Крутилась в ліжку, відчуваючи, як долає мене незрозуміла, важка тривога, змішана з чимось на кшталт туги. Часом вставала, аби напитись води, що стояла в срібному дзбані на підвіконні і була приємно прохолодною. Дивилась на столицю, яка що пізніше, то темнішою ставала — окрім вуличних ліхтарів та мерехтливого палацу, який було оточено яскраво освітленим муром. Відчувала, як дрижить повітря, манячи мій розтривожений розум відгорнути завісу часу і поглянути не на палац Величного — на Обитель Стожарів. Та я не наважувалась. І не лише тому, що боялась, аби хтось не побачив дивних маніпуляцій з вікна. Не наважувалась, бо... бо Патрію підкорили. І милування її величним минулим не зробить мене частинкою того, що було. Я — тут, у небезпечній імперії, тож треба жити своїми днями.

1 ... 59 60 61 62 63 64 65 66 67 ... 103
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)