Гіркі землі

Я натрапив на вулицю, де було повно зруйнованих будинків, як вілл, так і сільських хат. Поміж ними де-не-де стояли менш-більш пристойні оселі, в я ких колись мешкали євреї та поляки. Я побачив авто біля обшарпаного будинку з українським прапором. Виявилось, то була мерія. З будинку вийшли двоє чоловіків, молодший був у костюмі з краваткою. Я спитав, де синагога. Сказав, що приїхав зі Львова. Брехати я не вмію, та й люди в прикордонній зоні дуже уважні й пильні. І у них в голові калькулятор: вони миттю підрахують твою вартість у конвертованій валюті. Чомусь місцева влада сприйняла мене не як журналіста-аматора, а як офіційного представника ЗМІ. А може, їм треба було вихлюпнути на когось усі свої проблеми. Я дізнався дві важливі речі: в місті через нічну грозу немає світла і у місті тепер замість 999 мешканців уже 1000. То була магія чисел. 1000 мешканців свідчило, що міська влада не така вже й погана, працює.

— Але дивіться, щоб звідти вибратись, бо автобус тепер буде тільки через Червоноград. Чи ви на машині?

Я сказав, що ні. Старший почав розказувати, що місто занепадає, що у Белзі і дороги, і туристи їздять, а в У ніхто не вкладає гроші. А чим вони гірші? І т. д. і т. п. Я обірвав його палку промову і сказав, що мене цікавить історія і що мені треба встигнути на автобус. Я сам бачив, що У депресивний далі нікуди. Поцікавився, де єврейський цвинтар, і мені відповіли, що нема: там тепер автобаза. Ну-ну, подумав я, згадавши два белзькі цвинтарі, які приваблюють до себе хасидів з цілого світу.

Синагога виявилась величезною будівлею з червоної цегли, збоку якої стирчала висока металева труба, а у дворі було дві купи вугілля. Я бачив синагоги, перетворені на крамниці і кінотеатри, але не міг уявити котельню, перероблену з синагоги. Всі входи до неї було зачинено, але звідкись долинали п’яні голоси. Здається, з сусідньої будівлі, що стояла впритул і була не то єврейською лікарнею, не то школою. Зразу ж починався парк, і я пішов по траві просто до костелу 17-го століття. Він нагадував велетенський сірий тризуб. На піддашку весело зеленіло дерево. Костел оточував півколом невисокий мур. Але мене більше вразив порожній п’ятиповерховий дім, наче принесений з Прип’яті. Колись же тут мешкали. Нема нічого моторошнішого, ніж покинуті багатоповерхівки. Як тут темно, напевно, вночі.