Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Річ у тім, що боярин Бутурлін, прочитавши царську грамоту, зажадав відразу присяги від гетьмана і старшин. Сам же нічого не сказав від імені царя щодо статусу українських старшин і взагалі майбутності української держави, яку московський цар брав під свою “високу руку”. Хмельницький відмовився присягати відразу та став наполегливо вимагати від Бутурліна офіційної заяви царського посланця щодо юридичної майбутності України та щодо гарантій прав і свобод козацтва. Боярин Бутурлін категорично відмовився будь–що обіцяти від імені царя, твердячи, що “царі–самодержці” нікому ніяких обіцянок не дають.
Це ще більше стривожило старшин. Разом із гетьманом усі полковники покинули Успенський собор і кілька годин радились.
Полковники Тетеря і Лісницький, яких старшини послали до собору, де чекав Бутурлін, знову умовляли московських бояр дати присягу від імені царя. Але Бутурлін знову стверджував, що цар–самодержець нікому ніяких обіцянок не дає. Та оскільки вони давно вже просили царя взяти їх під свій захист і цар на це погодився, то, отже, він їх захистить, бо “його слово вірне”.
І знову старшини радились, а посли знову кілька годин чекали в Успенському соборі.
Нарешті старшини домовились присягти на вірність цареві, прийнявши слова боярина Бутурліна за цареву обіцянку–присягу, що цар “учнет их держать в своем государском милостивом жалованье, и в призренье, от недругов их в оборони и защищенье, и вольностей у них не отымет, и маетностями, их чем кто владеет, великий государь их пожалует, велит им владеть по–прежнему”.
Фактично в цих словах, які Бутурлін повторив двічі, і були висловлені певні гарантії від імені царя в збереженні маєтностей та незалежності української козацької верхівки. Принаймні так зрозуміли старшини й сам Б. Хмельницький.
Рішення про союз Війська Запорозького і Московського уряду було прийнято в основному присутніми козацькими старшинами. Сучасні історики–дослідники звертають увагу на те, що ні міщан, ні селян, ні духовенства чи якихось представників від усіх полків України тут не було представлено. Тож не дивно, що на вірність московському цареві не все населення принесло присягу: відмовились від неї частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля. Відмовилися від присяги митрополит Київський Сильвестр Косів та архімандрит Києво–Печерського монастиря Йосип Тризна, а слідом за ними й чимало духовенства. Наприклад, у Брацлавському воєводстві зі 122 міст і 300 сіл присягу прийняли жителі 81 міста та 36 сіл. Не присягли козаки ряду полків. У селах Полтавського й Кропив’янського полків царських послів селяни побили.
Так уперше в історії українсько–російських стосунків відбулася сутичка українських урядовців, вихованих на традиціях козацької демократії і республіканізму, з централістичною системою та ідеологією Московської держави, якої вони не знали й тому недооцінили. В уяві мас українців та їхньої еліти спільність православної віри урівнювала й державницьку психологію народів та урядів. Хоча більшої політичної наївності, як показує досвід історії наших народів, важко було й уявити…
Це був лише “перший дзвіночок”. Далі централістична ідеологія і система розпочне жорстокий і навальний наступ на Україну. Але тоді не було часу прогнозувати майбутнє. Продовжувалась війна з Польщею не на життя, а на смерть. Угода з Московською державою показувала Польщі, що Україна вже є повністю самостійною у праві на своє державницьке існування. Крім того, ця Московсько–Переяславська угода була другою вже юридичною акцією визнання козацько–гетьманської держави як нової самобутньої держави і суб’єкта міжнародних відносин.
Кілька днів після присяги продовжувались переговори й укладались статті, в яких український гетьманський уряд висловлював свої вимоги. Згодом ці статті були названі Березневі статті, або Переяславські статті Богдана Хмельницького. Передусім — це допомога військовою силою. Крім того, у листі Хмельницького до царя була викладена програма гетьмана, яка полягала в тому, щоб зберегти в Україні республікансько–виборчу форму державного ладу, зберегти до 60 тис. реєстрового війська, зберегти привілеї козацької старшини. Хмельницький просив дати для Києва військову залогу. І до Києва прибув загін у 3 тис. московських стрільців. Фактично це була відверта маніфестація перед Польщею самостійницької політики Гетьманщини та повної незалежності її від Польської держави. Бо для оборони такого великого міста, як Київ, звісно, трьохтисячний загін — це була мізерія. Але для демонстрації, що вже немає й тіні залежності України від Польщі, цього було достатньо.