Зоряний пил
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7498-01-7
- Переводчик: Дмитро Кушнір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний пил». Краткое содержание книги:
Вікторія говорила, дивлячись перед себе, і Трістранові здалося — а невдовзі він вже був у цьому впевнений — що за час його відсутності дівчина прокрутила цю промову в голові щонайменше сотню разів. Ось чому вона попросила його не перебивати: навіть заздалегідь дібрані слова давалися Вікторії Форестер нелегко, а якби все раптом пішло не за сценарієм, вона б просто не витримала.
— Я поставилася до тебе несправедливо, бідолашний хлопчику на побігеньках… Втім, ти ж більше не хлопчик на побігеньках, правда?.. Я думала, твої обіцянки — дурниця, не сприймала їх серйозно.
Вона ненадовго замовкла, вхопившись за дерев’яні підлокітники. Пальці стислися так сильно, що кісточки на них спершу порожевіли, а потім побіліли.
— Тепер, Трістране Торн, запитай мене, чому я відмовилася поцілувати тебе того вечора.
— Ти мала повне право мені відмовити, — відповів Трістран. — Я не для того повернувся, щоб засмутити тебе, Віккі. І зірку не для того знайшов.
Вікторія схилила голову набік.
— То ти таки знайшов зірку, яка тоді впала?
— О, так, — відказав хлопець. — Втім, зірка не тут — я залишив її на луці. Але твоє прохання виконав.
— Тоді зараз виконай ще одне моє прохання. Запитай, чому я не поцілувала тебе того вечора. Адже раніше ми вже цілувалися.
— Добре, Віккі. То чому ж ти не поцілувала мене того вечора?
— А тому, — відповіла вона з величезним полегшенням, — що за день до того, як ми з тобою побачили у небі зірку, Роберт попросив мене вийти за нього заміж. Того вечора, коли ми зустрілися, я зайшла до крамниці в надії з ним побачитися і сказати, що я приймаю його пропозицію, що йому залишається тільки попросити моєї руки в батька.
— Роберт? — перепитав Трістран. В нього аж у голові запаморочилося.
— Роберт Мандей. Власник крамниці, у котрій ти працював.
— Пан Мандей? — луною відгукнувся Трістран. — Ти — і пан Мандей?
— Саме так.
Вікторія нарешті поглянула на нього.
— А ти сприйняв мої слова серйозно і пішов казна-куди, щоб знайти мені зірку. Я щодня почувалася винною, картала себе за скоєну дурницю. Адже я пообіцяла тобі свою руку, якщо ти повернешся із зіркою. Часом я навіть не знала, чого більше боюся: що ти загинеш у Тамтешньому Краю через кохання до мене, чи того, що таки здійсниш свій божевільний задум і повернешся з зіркою, щоб взяти мене за дружину. Звичайно, багато хто переконував мене не перейматися. Мовляв, тобі на роду було написано піти у Тамтешній Край — така вже твоя натура, адже врешті-решт ти звідти родом. Але глибоко в душі я розуміла, що вчинила неправильно, і що одного дня ти повернешся, щоб зі мною одружитися.
— А ти кохаєш пана Мандея? — запитав Трістран, вихоплюючи з довгої й заплутаної промови єдину зрозумілу нитку.
Вікторія ствердно кивнула і підняла голову — Трістран бачив її миле підборіддя.
— Але я дала тобі слово, Трістране, і збираюся його дотримати. Ми говорили про це з Робертом. Я відповідаю за всі випробування, через які ти пройшов, навіть за твою бідолашну обпечену руку. Якщо ти цього хочеш — я твоя.
— Чесно кажучи, — відгукнувся хлопець, — я думаю, за свої вчинки відповідаю я сам, а не ти. І я ні про що не шкодую, хоч інколи й сумував за м’яким ліжком, і на лісових сонь тепер навряд чи зможу дивитися так, як раніше. Але ти, Віккі, не обіцяла мені своєї руки, якщо я повернуся до тебе з зіркою.
— Та невже?
— Ні. Ти обіцяла дати мені усе, що я забажаю.
Вікторія Форестер різко виструнчилася, спрямувавши погляд у підлогу. На її блідих щоках спалахнув рум’янець, немов від ляпасів.
— Якщо я правильно тебе зрозумію… — почала вона, але Трістран її перебив:
— Ні. Навряд чи ти мене розумієш. Ти обіцяла зробити усе, що я забажаю?
— Так.
— Тоді… — хлопець трохи замислився. — Тоді я бажаю, щоб ти вийшла заміж за пана Мандея. Бажаю, щоб ви одружилися якнайскоріше — вже цього тижня, якщо вдасться усе так швидко влаштувати. А ще я бажаю, щоб вам було добре разом, щоб ви досягли вершин подружнього щастя.
Вікторія зітхнула з величезним полегшенням. Вона подивилася на Трістрана.