Муссоліні
- Автор: Кампі Алессандро
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-38-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Муссоліні». Краткое содержание книги:
На догоду найвибагливішого читача автор книжки «Муссоліні» Алессандро Кампі зібрав і врахував усе розмаїття та суперечливість образів, які залишились і нашарувались у підґрунті колективної пам’яті не одного покоління. Просте походження, бродяжницька та бунтівна молодість, потайні та розпусні любовні пригоди, еміграція та голод, пристрасні й нестримні політичні баталії, хоробрість у воєнних справах, арешти й ув’язнення, діти та пасинки, воєнні тріумфи, віддана дружина й молода коханка, інтриги можновладців проти нього, воєнні розгроми, зрадництво послідовників, а відтак народний глум і наруга над тілом – усі ці факти біографії диктатора становлять основу міфу і антиміфу про Муссоліні.
Для широкого кола читачів, зацікавлених аналізувати тенденції та проводити паралелі, щоб зрозуміти перебіг історії загалом.
Дослідникам варто уважніше поставитися до справжнього історичного значення цієї аргументації вкупі з пропагандою та риторикою, адже саме тут криється пояснення (принаймні основне), чому впродовж майже двадцяти років найширші верстви італійського суспільства приєднувалися до фашистського режиму і самого Муссоліні та підтримували їх, бодай пасивно.
Народження диктатури
Відколи муссолінівська диктатура набула рис справжньої диктатури: політичної, ідеологічної, державної, не тільки особистісної та тимчасової («Щодо мене, звичайно, я прийшов не тільки для відновлення порядку»)?8 З якого моменту йдеться про фашистський «режим» у прямому значенні? Якою мірою та відколи перед Муссоліні та фашизмом постала мета затиснути італійське суспільство у «тоталітарні» рамки?
На думку Де Феліче, призначення Муссоліні головою виконавчої влади, а також дії, вчинені ним у перші два роки на чолі нації (Де Феліче вважав, що ці роки характеризуються кризою фашизму та надмірним тактицизмом з боку Муссоліні), стали не початком ідеологічної монократії, а «великою трансформістською операцією джоліттівського типу»9, здійсненою завдяки залученню найрізноманітніших наявних у країні сил націонал-консервативного спрямування, в чиїх очах новий очільник уряду постав як найменше лихо та, загалом беручи, ефективне й рівною мірою тимчасове рішення.
На першому етапі свого політичного досвіду Муссоліні, здається, був «іще далеким від думки про той фашистський режим, який складеться в 1925-му, а надто наприкінці 1926 року»10. На думку історика з Рієті, навіть після перетворення на «режим», принаймні до переламного 1938 року, фашизм залишався лише «старим традиційним режимом, хоча й у чорній сорочці з усіма трансформаціями в авторитарному напрямі (цей авторитаризм здебільшого виглядав “класично”)»11. І все це на тлі очевидної (характерної для фашизму) відсутності політико-ідеологічної автономії та великої залежності – що згодом виявиться фатальною – від дій і вибору, а отже, від успіхів і помилок Муссоліні12. Політичні цілі останнього на початку кар’єри державного діяча, ймовірно, були прагматичними та чітко визначеними в часі: згуртувати навколо себе всі «патріотичні» та «національні» сили, дочекатися остаточного виснаження парламентської опозиції, примусити до мовчання внутрішніх дисидентів і найбезкомпромісніших представників фашизму. Він був націлений радше на особисту владу, ніж на диктатуру свого руху та вибудовування нової конституційної структури, сумісної з його початковим революційним планом, і для підтримання своєї влади він був ладен приборкати та за потреби ліквідувати не тільки сквадристів і партію, а й фашизм загалом. Усвідомлюючи делікатність «компромісу», що лежав у основі його сходження до верхівок італійської влади, він прагнув не фашизації держави (цьому заважала занизька політична та техніко-адміністративна підготовка керівної фашистської групи), а одержавлення фашизму, навіть ціною поступової ліквідації останнього.
Усупереч такому тлумаченню, яке перебільшує «трансформістсько-парламентський» характер муссолінівської влади, розглядаючи її як класовий компроміс і вразливу інституційну рівновагу, забезпечену тактичними та посередницькими якостями нового голови ради, мабуть, правильніше буде вважати владу, здатну триматися в жорстких рамках конституційної законності, диктаторською ab origine[38]. Адже її відправними точками були, з одного боку, особисті антидемократичні схильності Муссоліні, а з другого – внутрішньо притаманні фашистському руху неліберальність і неплюралістичність.
Інакше кажучи, можна стверджувати, що просування у напрямі абсолютизму та монополістичного використання влади було не так результатом історичних обставин (які за певного перебігу подій могли б перетворити муссолінівський період на епоху авторитаризму або неопрезидентського чи бонапартистського уряду, але не обов’язково на диктатуру з очевидно тоталітаристськими тенденціями, як це невдовзі відбулося насправді), як логічною частиною фашизму – руху, що загартувався у дії та на війні, а отже, структурно був чужорідним для звичних правил політико-парламентського протиборства, як імпліцитним наслідком стилю життя, політичної боротьби Муссоліні (революціонера, чия прагматичність, миттєве реагування та маневреність можуть посперечатися з готовністю йти до кінця у досягненні власних довгострокових політичних цілей) і наявності дієвої програми та ідеології, на які спирався фашизм і його засновник.