Вбивство п’яної піонерки
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-496-7
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Вбивство п’яної піонерки». Краткое содержание книги:
— Втратив ти, Санько, містичний контакт із вогнем. Відвернувся він від тебе, — сказав Женька.
Саньку це, звичайно, заводило, бо ви ж уявляєте, в якому він був стані. Та ні. Не уявляєте. Я і сам не уявляв, хоч усе знав. От спробуйте уявити, що ви про себе і про своїх батьків таке довідалися. Що ваші справжні батьки — бандити, що вони заслані радянською владою мало не на край світу, що вас у чотири роки всиновили зовсім чужі люди, й отепер, коли вам іще і тринадцяти немає, ви раптом довідалися, що мама й тато — нерідні… Це ж просто в голові не вкладається. Це навіть гірше за війну. Бо війна — для всіх війна. А таке горе — тільки для тебе одного.
Знаєте, я мав такі фантазії. Колись, Образившись на маму, яка надавала мені чортів за оцінки (а то було несправедливо, бо я отримав аж чотири оцінки в один день: одну п’ятірку і три четвірки), я почав думати, що мої батьки — нерідні, що я дітдомівський… Ото вже жалів себе! Ну, правда, то було недовго. Бо я ж очевидно схожий і на батька, й на маму. Тобто все це дуже скоро минуло, як тільки я перестав себе жаліти і просто подумав логічно. А тут хоч як хочеш логічно думай. Результат один.
Колись я бачив такий сон. Буцімто я йду мостом із Варварки в город, там на колодах сидять мужики, таранку ловлять, без кінця б’ючи рукою по вудці, закріпленій на рогатці. Щоб вона спочатку повільно занурювалась у воду, а потім різко підскакувала вгору. Якщо поруч із волосінню траплялася риба, зацікавлена маленькими червоними шматочками ізоляції з мідного дроту, гачки зненацька чіпляли її за якусь частину тіла — й тоді вже треба вибирати вудку з води і знімати рибинку.
Й от у якийсь момент по мосту проїхав автобус. Він притопив товстезні колоди, вони занурились, і між дошками мосту проступила вода. І в той час один із рибалок смикнув вудку, на якій тріпотіло штук п’ять таранок. Але через те, що міст раптом став притопленим, рибалка зачепив вудкою і мене, я різко ступив назад на мокрі дошки, послизнувся, перекинувся через перила й гепнувся у воду. А вода мене не тримала. Навіть не сповільнила мого падіння. Я йшов на дно як сокира, й відчував, що повітря в легенях уже ніяк не вистачить, аби випірнути, навіть якщо почну підніматися негайно. Я махав руками, дригав ногами, та все падав і падав на дно…
Пам’ятаю, я подумав, що надії на порятунок немає — хіба що це не насправді, а вві сні. І тоді я прокинувся…
Дихати було важко. Може, я вві сні перевернувся обличчям униз, у подушку, і справді почав задихатись, і задихався, аж доки прокинувся й сів у ліжку. І тоді, віддихуючись, я пережив страшне полегшення. Я живий! То був сон!!!
А Саньці здавалося (я так думав), що він намагається прокинутись і не може. А потім прокидається і розуміє, що насправді все так само, як і вві сні. І що повітря йому вже точно не вистачить, аби випірнути… А тут іще й усі потішаються!
Це я довго розповідаю, а тоді, біля багаття, я просто якось відразу це все відчув і вирішив перевести загальну розмову на щось інше.
— А що таке містичний контакт? — запитав я Женьку, хоча насправді й так розумів, що він має на увазі.
Й от після цього розмова пішла про те, що так налякало мого малого. Вийшло, що я рятував Саньку, а підставив брата. І тепер не міг йому навіть пояснити, навіщо я всю балачку повернув у той бік. Бо не міг же я йому розповісти, про що сьогодні довідався від Саньки!
А воно знаєте, як буває. Усі сидять на поляні, на піску. Навколо аж до будинків — самі лише пісок і колючки, над головами зорі, як фрукти-гранати, десь під піском справжні гранати, міни та снаряди, бо під час війни просто на цю поляну перепливали з того боку річки наші війська… А батьки не знають, що ми тут, на поляні. Вони суворо забороняють нам сюди ходити… А багаття від нас відкидає на піщані кучугури такі тіні, що й відважний лицар злякається… Одне слово, коли ви отак сидите навколо невеличкого вогнища, то мимоволі починаєте думати про щось страшне й містичне. І тут навіть не треба вживати цього слова, щоби балачки зав’язалися саме про нечисту силу і про все таке інше, потойбічне.
Женя, Женькина сестра, для якої містичне було тим самим, що і страшне, заходилася розповідати історію, яку всі вже сто разів чули:
— Мамина подружка, тьотя Вєра, вона якось пішла на базар, а там одна женщина зі села продавала пиріжки з м’ясом. Так мамина подружка, тьотя Вєра, спитала, чи свіжі в неї пиріжки, а та каже: «Вчера бєгалі». І тьотя Вєра, мамина подружка, купила в неї чотири пиріжки по п’ять копійок і пішла з ними додому. Вона купила чотири пиріжки, бо їх у сім’ї четверо: тьотя Вєра, мамина подружка, її муж і двоє їхніх дітей…