Гумовий Київ рожевих мрій
- Автор: Кожухов Денис
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-36-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гумовий Київ рожевих мрій». Краткое содержание книги:
Зі сторони сцени гудів голос Сави, підсилений мікрофоном, а ми розійшлись по кутках кімнати, і кожен у своєму куточку перемовлялись і награвали свої мелодії, тренуючись востаннє перед фіналом.
Черга йти першим по висновкам жеребкування випала несподівано нам. Я був нерадий цим обставинам, але виду не подавав. Сказав:
— Се ля ві, як кажуть покидьки, — і знову закурив.
Відіграти потрібно було дві пісні, які й вирішать долю переможця і переможеного. В нас за планом повинні були звучати: печальна пісня про підводний човен «Курськ» і ліричний рок-н-рол «Примара», про доньку всесвіту й землі, таку кохану і чудесну, і так далі і в такому ж дусі, з тими ж рожевими соплями і слиною.
Раптом голос, що лунав зі сцени, зник, і, як вже повелось, на зміну йому з'явився Руслан Анатолійович.
— Ну, вперед, хлопчики. На вас чекають глядачі. Давайте, порвіть їх. Роздеріть їх на шматочки, — примовляв він, ведучи нас на сцену. Потім в його руках невідомо звідки з’явився мікрофон, і Руслан почав несамовито в нього кричати. Голос в нього був такий, що можна було б мікрофон і не мучити.
— Шановна публіко, зустрічайте. Перед вами один з колективів, який вийшов у другий тур. «Резонанс».
Ми почули вже жвавіші оплески, якщо порівнювати з тими, які чулися нам тоді, коли ми вийшли на цю сцену вперше. Розсілись ми знову в такому ж порядку, як і минулого разу. Симко дав «мі», я повторив — гітари звучали в унісон.
— Коли людина кохає, в її очах світ змінюється. Змінюються фарби на яскравіші, людина стає добрішою і чутливішою. Коли кохання починає згасати…, коли кохання помирає в одному серці, то воно вбиває його і в другому. Тоді настає такий стан душі, що хочеться співати. Співати сумне. Коли все добре, хочеться заводити пісню; коли все погано, теж хочеться вилити, показати власне горе через пісню. «Примара»…
І ми почали. Слова, котрі я говорив перед піснями, ці пісні дуже доповнювали — це теж був нам великий плюс, бо всі інші гурти мовчали, як білоруські партизани на допиті. Вони лише виходили, їх знайомили з публікою, вони всідалися і починали грати, а коли догравали пісню, то вставали і йшли зі сцени в такому темпі, наче їх там збираються заплювати і закидати тухлими яйцями.
Ми закінчили. Коли ми доспівали, коли вже прийшли до кімнати, то було таке відчуття, наче з душі звалилась здоровенна каменюка. Цей камінь називався «Вплив». Ми вже на той час не могли ні на що вплинути; від нас вже нічого не залежало, і ми просто очікували на кінець виступу гуртів, що залишилися, і на рішення суддів. Нам зосталось вислухати Вердикт, який нам винесуть.
— Ну, що, як вважаєш, ми перемогли? — запитав Симко, і в його очах блиснули іскорки дитячої наївності.
— Так, безсумнівно, — відповів я багатозначно і ледве не розсміявся, чи то від перенапруження, чи від того, що Симкове питання прозвучало по-дурному.
— Не забивай собі цим голову, друже. Ми уже все зробили для того, щоб перемогти, — продовжував я, — нам потрібно тільки чекати.
Симко кивнув головою і розвалився на дивані.
Хлопець у шкірянці знервовано длубався у себе в носі, пересаджуючи слизові накопичення парнокопитних на обшивку крісла. Його друг вийшов у туалет і досі й не повернувся. Щось мені підказувало, що бідолаха теж перехвилювався і звідти вийде нескоро. Але ж ні — повернувся, обережно прикриваючи за собою вхідні двері. Блідий, волосся скуйовджене, обличчя мокре.
— Блював? — висунув я припущення вголос.
Хлопака ствердно кивнув головою.
Третій колектив, що складався із гітариста з пишними формами і тонкого, як стручок спаржі, вокаліста, дістав баклагу з чимось пальним і, обидва неквапливо прикладалися до неї.
Голос на сцені все ще гудів, продовжуючи шоу, втім, гул не вщухав і в кімнаті, де ми очікували на вирок суддів.
Час переходив з секунд на хвилини, а з хвилин вже було приготувався йти на години, як несподівано до приміщення увійшов Сава і з урочистим виразом обличчя, широко посміхаючись запитав у присутніх:
— Здогадайтеся, хто?
Від цього невинного, на перший погляд, питання у гітариста з конкуруючого гурту знову почались поклики на блювання, і він, закриваючи руками, готовий ось-ось вибухнути, рот, вибіг за двері. Сава провів його здивованим поглядом і знову широко посміхнувся.
— «Резонанс», вітаю, перше місце ваше.