Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Джерело: "Ле Мерідіональ", 14 травня 1990 р.
Однак правда про опоганення в Карпантра дотепер не встановлена, тому що із всіх слідів, за якими прямувало слідство, був виключений один, самий ймовірний.
Чому найнеобхіднішим свідкам було наказано мовчати?
"Сторож синагоги в Карпантра і хранитель ключів від цвинтаря, пан Куана, що один з перших виявив труп Фелікса Жермона, відмовився з нами говорити: "Будь ви хоч сам префект, я отримав наказ не говорити нічого". Заборона виходила від голови консисторії під тим приводом, що сторож "міг наговорити на телебаченні казна-що" — так виправдувався д-р Фредді Хаддад, який сам дуже стримано згадував про опоганення, як і рабин Амар".
Джерело: "Бар Матен Магазін", 15 квітня 1995 р., стаття репортерів Мішеля Петре і Мішеля Бро.
Чому рабин Карпантра, коли його запитали, чому він не освятить знову це місце, відповів: "Цю не мою справа", голова консисторії: "Це не має ніякого сенсу", а мер: "У мене нічого не просили"? (з тієї ж статті).
Чому жодна французька газета не згадала випадок з точно таким же "опоганенням" цвинтаря Ришон Леціон біля Тель-Авіва в ніч на 2 березня 1984 року, коли тіло однієї жінки було вирито і викинуте за межі жидівського цвинтаря? "Варварський акт антисемітизму", — відразу оголосили жидівські громади в усьому світі. Через кілька днів ізраїльська поліція, розслідувавши справу, виявила справжній зміст того що сталося: труп, з яким обійшлися настільки ганебним чином, належав Терезі Енгелович, дружині жида, але християнці. Жидівські інтегрісти вважали, що її присутність на жидівському цвинтарі опоганює чистоту цього місця, і рабин цвинтаря вже вимагав ексгумації трупа.
Чому жодна французька газета не побачила паралелей? Пан Жермон, труп якого був також виритий уночі й став об'єктом лиховісного "монтажу", також був "винний" у тім, що одружився з християнкою. Його труп перетягнули на сусідню могилу пані Еммі Ульма, теж винної в тому, що вона була одружена з католиком.
Чому ніхто не згадав, що в Ізраїлі, щоб довести, що до Ізраїлю Палестина була "пустелею", сотні сіл були стерті бульдозерами з лиця землі разом з їхніми будинками, парканами і цвинтарями?
Джерело: Ізраїль Шахак. Расизм держави Ізраїль, с. 152 і наступні.
Наступного дня після "Дня демократії" в Ієрусалимському жидівському університеті жидівські студенти поставили законне запитання. "Чому немає протестів із приводу того, що вулиці Агрон у Єрусалимі і готель "Хілтон" у Тель-Авіві побудовані на місці зруйнованих мусульманських цвинтарів?"
Джерело: Студенти ізраїльської соціалістичної організації Мацпен. Р.О.В. 2234. Єрусалим.
3. МІФ ПРО "ІЗРАЇЛЬСЬКЕ ЧУДО": ФІНАНСУВАННЯ ІЗРАЇЛЮ ЗЗОВНІ
"Жидівський кулак роблять сильним американська сталева рукавичка, що його покриває і долари, що його наповнюють".
Джерело: Ієшаяху Лейбовіц. Ізраїль і юдаїзм, с. 253.
З питання про суми, виплачені Німеччиною Ізраїлю, я надам слово тому, хто був головним представником останнього на переговорах про розмір репарацій — Наумові Гольдману, який докладно розповів про це у своїй "Автобіографії", подарованої автором мені 23 квітня 1971 року на подяку за місію, виконану мною за два роки до того на його прохання в Насера після шестиденної війни.
"На початку 1951 року Ізраїль вперше виступив на світовій арені, направивши чотирьом союзним державам дві ноти, у яких вказувалося, що жидівські вимоги, що стосуються відшкодування збитку новою Німеччиною, визначені сумою півтора мільярда доларів, з яких половину повинна виплатити Західна Німеччина і половину — Східна. Ця сума ґрунтувалася на наступних розрахунках: Ізраїль прийняв близько 500 000 жидів, і економічна реінтеграція одного біженця коштувала приблизно 3 000 доларів. Рятуючи ці жертви нацизму і, прийнявши на себе величезні фінансові витрати, Ізраїль вважає себе вправі висунути ці вимоги від імені жидівського народу, хоча й без законної основи, тому що жидівська держава не існувала в часи нацистського режиму" (с. 262).
"За цих обставин ізраїльський міністр закордонних справ влітку 1951 року звернувся до мене як до президента Жидівського Палестинського агентства і попросив мене скликати конференцію великих жидівських організацій США, країн Британської співдружності і Франції для надання підтримки ізраїльським вимогам та вишукування засобів, здатних змусити їх виконати" (с. 263). "Переговори, які ми мали намір провести, були досить делікатними… В них не було ніякої юридичної основи" (с. 268).