Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Справді, з того часу будь-якому історикові було заборонено ставити під сумнів висновки Нюрнберзького трибуналу, хоча навіть його американський голова визнав, що це був "останній акт війни", і судді "не дотримувалися юридичних правил звичайних судів відносно доказів і осуду".
На хвилі, викликаної цим злочинним законом, заява, зроблена Жаком Шираком 16 червня 1995 року, знаменує собою важливий момент у нашім житті, розрив з ідеєю національної єдності. Коли президент республіки проголошує, що "злочинному божевіллю окупантів сприяли французи і Французька держава" він вчиняє подвійний злочин проти Франції:
— насамперед, говорячи про режим Віші як про Французьку державу, він в такий спосіб знову робить його легітимним;
— крім того, він ображає французький народ, плутаючи його із служниками окупантів.
Таким чином, він зробив офіційною сіоністську концепцію, яку Бернар-Анрі Леві захищає у своїй книзі "Французька ідеологія", де він пише: "Вся французька культура… всі наші найдорожчі французькі традиції, свідчать про те, що наша низькість іде коріннями в давню давнину".
Він призиває розкрити це "старе джерело нагноєння" "у самому серці французької думки", яке зробило Францію "батьківщиною націонал-соціалізму".
Джерело: Бернар-Анрі Леві. Французька ідеологія. Грассе. 1981, с. 61, 92, 125.
Вінчає справу заява великого рабина Франції Сітрука, про яку Бернар-Анрі Леві пише: "Глазур'ю на торті була на церемонії 8 липня 1990 року в Ізраїлі, що проходила під головуванням головного рабина Франції Сітрука, його заява Іцхаку Шаміру (тому самому, що запропонував свої послуги Гітлерові і чия політика, в Державі Ізраїль, якою він керував, безперервно порушувала міжнародне право і не помічала рішень ООН): "Кожний французький жид є представником Ізраїлю… Будьте впевнені, що кожний жид у Франції захищає те ж, що захищаєте Ви". Хоча він обмовив після повернення, "мова не йде про подвійне підданство".
Джерело: "Ле Монд", 9 липня 1990 р.
Після таких розшаркувань перед Шаміром, що пропонував свій союз Гітлерові, Сітруку варто було б покаятися.
Зрозуміло, це приниження французького народу із захопленням привітали керівники КРІФ (представницької ради жидівських організацій у Франції), що виразили "своє глибоке задоволення тим, що вище керівництво Франції, нарешті, визнало наступність Французької держави в період між 1940 і 1944 роком.
Ганьба, що керівники всіх французьких партій на сторінках різних газет, від "Фігаро" до "Юманіте", схвалили це зречення Шираку, зречення від традиції французької єдності та опору всього народу.
Де Голль ніколи не визнавав режим Віші державою. "Гітлер, — говорив він, — створив режим Віші" (Спогади, т. 1, с. 389) — і називав керівників цього режиму "статистами" (там же, с. 130). "Я оголосив незаконним режим, яким управляє ворог" (там же, с. 107). "Уряду по-справжньому французького немає" (там же, з 388, заява в Браззавілі).
Посилаючись на угоду з Англією від 28 березня 1940 року, що виключала всяке сепаратне перемир'я (т. 1, с. 74), він ясно сказав: "Утворення, що перебуває у Віші і претендує на звання держави, неконституційне і підконтрольне загарбникам… Воно не може бути і не є нічим іншим, крім як знаряддям, використовуваним ворогом Франції" (Спогади, т. 1, с. 342).
Таким чином, підкреслювалося, що прислужництво правителів не відповідало прагненням французького народу.
"Осуд режиму Віші в особі його правителів відокремлював Францію від політики національного зречення" (Спогади, т. III, с. 301).
А от що писав де Голль про повстання народу Парижа:
"Ніхто не сумнівався, ні вороги, ні наші друзі, що чотири роки гноблення не змогли вбити душу столиці, що зрада була лише ганебною піною на поверхні тіла, що залишилося здоровим, що вулиці, будинки, заводи, фабрики, контори, будівництва Парижа були свідками героїчних актів Опору, що відбувалися, незважаючи на розстріли, катування і ув’язнення у в'язниці" (Спогади, т. III, с. 442).
"Навіть у найгірші моменти, наш народ ніколи не відмовлявся від самого себе" (т. III, с. 494).
От що відкинув Ширак декількома словами заради збереження влади сіоністів у засобах масової інформації і васальної залежності від США. Сіоністське лобі змусило його відмовитися від опозиції Маастрихтському договору, руйнівному для Франції, і підтвердити своє підпорядкування американському диктату, здійснюваному за підтримки ГУТТ[15], що знищує можливість незалежності і відновлення Франції шляхом радикальної зміни її відносин із Третім світом.
15
Генеральна угода з тарифів і торгівлі. У 1995 перейменовано на СОТ (прим перекладача).